Поширені запитання

Як відомо, на час дії воєнного стану в Україні обмежено право виїзду за кордон для деяких категорій громадян. Проте, ця заборона не є абсолютною та передбачає певні виключення. Нижче ми розберемо категорії громадян, яким дозволений виїзд за кордон під час воєнного стану, та які документи, окрім закордонного паспорту, вони мають при собі мати.

1. Особи з інвалідністю І, ІІ та ІІІ групи.

Документи для перетину кордону:

1. посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або;
2. пенсійне посвідчення, або;
3. посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги, або;
4. довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу.

Перші три документи мають містити інформацію про групу та причину інвалідності.

2. Особи, які мають дружину (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю і супроводжують таких дружину (чоловіка) для виїзду за кордон.

Документи для перетину кордону:

1. документи, що підтверджують родинний звʼязок (свідоцтво про шлюб), та;
2. документи, що підтверджують інвалідність (наприклад, посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, пенсійне посвідчення).

3. Особи, які мають одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи і супроводжують одного із таких батьків для виїзду за кордон.

Документи для перетину кордону:

1. документи, що підтверджують родинний звʼязок (свідоцтво про народження, свідоцтво про шлюб), та;
2. документи, що підтверджують інвалідність (наприклад, посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, пенсійне посвідчення), та;
3. документи, що підтверджують спільне проживання супроводжуючого та особу, яку супроводжують (наприклад, паспортний документ з відміткою про однакову реєстрацію місця проживання) або;
4. акт встановлення факту здійснення догляду за особою, яку супроводжують (видається органом соціального захисту населення або виконавчим органом сільської, селищної, міської ради).

4. Особи, які здійснюють постійний догляд за особами з інвалідністю I чи II групи і супроводжують таких осіб для виїзду за кордон.

Документи для перетину кордону:

1. документи про отримання компенсації (допомоги, надбавки) на догляд (посвідчення або довідка) або;
2. акт встановлення факту здійснення догляду за особою, яку супроводжують (видається органом соціального захисту населення або виконавчим органом сільської, селищної, міської ради).

5. Батьки, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, які виховують дитину з інвалідністю віком до 18 років.

Документи для перетину кордону:

1. свідоцтво про народження дитини;
2. документи, що підтверджують відповідні повноваження особи, що супроводжує дитину з інвалідністю (у разі здійснення супроводу опікуном, піклувальником, одним або обома прийомними батьками, батьками-вихователями), та;
3. посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги, в якому зазначено статус «дитина з інвалідністю», або;
4. довідка про отримання державної соціальної допомоги дітям з інвалідністю (видається структурним підрозділом з питань соціального захисту населення), або;
5. індивідуальна програма реабілітації дитини з інвалідністю (видається лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров’я), або;
6. медичний висновок про дитину з інвалідністю до 18 років.

6. Батьки, на утриманні яких перебуває повнолітня дитина, яка є особою з інвалідністю I чи II групи.

Документи для перетину кордону:

1. свідоцтво про народження дитини, та;
2. документи, що підтверджують інвалідність (наприклад, посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, пенсійне посвідчення).

7. Баби, діди, повнолітні брати, сестри, мачухи, вітчими (мають відноситись до категорії осіб. Які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації), які супроводжують дітей з інвалідністю для виїзду за кордон.

Документи для перетину кордону:

1. документи, що підтверджують наявність відстрочки від призову, та;
2. документи, що підтверджують родинний звʼязок (свідоцтво про народження дитини, свідоцтво про народження батьків дитини).

8. Особи, які потребують постійного догляду, у супроводі одного із членів сім’ї першого ступеня споріднення (батьки, чоловік або дружина, діти такої фізичної особи).

Документи для перетину кордону:

1. документи, що підтверджують родинний звʼязок (свідоцтво про народження, свідоцтво про шлюб), та;
2. висновок лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров’я про потребу у постійному сторонньому догляді.

9. Особи, які потребують постійного догляду, у супроводі іншої особи (окрім батьків, чоловіка або дружини, дітей), яка здійснює постійний догляд.

Документи для перетину кордону:

1. документи про отримання компенсації (допомоги, надбавки) на догляд (посвідчення або довідка) або;
2. висновок лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров’я про потребу у постійному сторонньому догляді, та;
3. акт встановлення факту здійснення догляду за особою, яку супроводжують (видається органом соціального захисту населення або виконавчим органом сільської, селищної, міської ради).

10. Опікуни або один з повнолітніх членів сім’ї першого чи другого ступеня споріднення осіб з інвалідністю, визнаних судом недієздатними, які супроводжують таких осіб для виїзду за кордон.

Документи для перетину кордону:

1. рішення суду про призначення опікуна, або;
2. документи, що підтверджують родинний звʼязок (свідоцтво про народження, свідоцтво про шлюб), та;
3. документи, що підтверджують інвалідність (наприклад, посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, пенсійне посвідчення).

11. Чоловіки, на утримання яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років.

Документи для перетину кордону:

1. свідоцтва про народження дітей, або;
2. посвідчення батька багатодітної сімʼї, та;
3. рішення суду про призначення аліментів на утримання дитини або довідка про відсутність заборгованості по сплаті аліментів (якщо батько проживає окремо від дитини).

12. Чоловіки, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років.

Документи для перетину кордону:

1. свідоцтво про народження дитини, та;
2. свідоцтво про смерть матері дитини, або;
3. рішення суду про позбавлення матері батьківських прав, або;
4. рішення суду про визнання матері безвісти відсутньою, або;
5. рішення суду про оголошення матері померлою.

13. Чоловіки, які постійно проживають за кордоном.

Документи для перетину кордону:

1. наявність паспортного документу з відміткою про оформлення виїзду за кордон на постійне місце проживання, та;
2. довідка про перебування на консульському обліку у закордонній дипломатичній установі України (для осіб, які вже постійно проживають за кордоном).

14. Чоловіки, які заброньовані за підприємством.

Документи для перетину кордону:

1. витяг з наказу Мінекономіки про бронювання працівників (видається підприємством, установою, організацією, якій забронювали працівників);
2. документи про відрядження за кордон (наказ про відрядження).

Роз'яснення надано Владиславом Зайцевим, юристом-волонтером Гарячої лінії Асоціації правників України з питань, пов'язаних з військовою агресією, її наслідками та воєнним станом, членом Ради Комітету АПУ з міграційного права, адвокат АО «ЮК «АРЕС»

Введення воєнного стану на всій території України стало наслідком встановлення обмежень щодо виїзду за кордон деяких категорій громадян. Законодавство не встановлює переліку тих, хто не має право перетинати кордон. Водночас Правила перетинання державного кордону громадянами України містять норми щодо тих, хто має на це право. З урахуванням цього, перетинати кордон під час воєнного стану не мають право чоловіки віком від 18 до 60 років, якщо вони не відносяться до тих категорій, які мають на це право. Такі обмеження не стосуються, зокрема:

1) осіб з інвалідністю;

2) осіб, які мають дружину із числа осіб з інвалідністю і супроводжують її при виїзді за кордон;

3) осіб, які мають одного із своїх батьків чи батьків дружини із числа осіб з інвалідністю I чи II групи і супроводжують одного з них при виїзді за кордон;

4) осіб, які здійснюють постійний догляд за особами з інвалідністю I чи II групи і супроводжують таких осіб при виїзді за кордон;

5) батьків, опікунів, піклувальників, прийомних батьків, батьків-вихователів, які виховують дитину з інвалідністю віком до 18 років і супроводжують її при виїзді за кордон;

6) батьків, на утриманні яких перебуває повнолітня дитина, яка є особою з інвалідністю I чи II групи і супроводжують її при виїзді за кордон;

7) осіб, які потребують постійного догляду, - у супроводі одного із членів сім’ї першого ступеня споріднення;

8) опікунів осіб з інвалідністю, визнаних судом недієздатними, які супроводжують таких осіб при виїзді за кордон.

Стосовно жінок, у тому числі військовозобовʼязаних (окрім народних депутатів та чиновників), жодних обмежень щодо перетину кордону наразі немає.

Роз'яснення надано Владиславом Зайцевим, юристом-волонтером Гарячої лінії Асоціації правників України з питань, пов'язаних з військовою агресією, її наслідками та воєнним станом, членом Ради Комітету АПУ з міграційного права, адвокат АО «ЮК «АРЕС»

Як відомо, єдиним необхідним документом для перетинання кордону є паспорт громадянина України для виїзду за кордон. Але, під час дії воєнного стану в Україну, діють певні особливості та обмеження щодо перетинання кордону.

З 24 лютого 2022 року держава дозволила здійснювати перетин кордону за внутрішнім паспортом тим громадянам, які рятуються від збройної агресії. Водночас це не абсолютне право – якщо особа виїхала за кордон за внутрішнім паспортом, повернулась в Україну і знову буде намагатися виїхати за цим документом, працівники прикордонної служби можуть вже не випустити за таким документом.

Основним обмеженням на період дії воєнного стану є те, що чоловіки віком від 18 до 60 років не можуть перетинати кордон країни. Проте, законодавством визначені категорії чоловіків, які все ж мають право на це право. Тому, у разі перетину кордону такою особою, вона також повинна мати документ, який підтверджує її приналежність до відповідної групи. Розберемо деякі з них:

1) чоловіки з інвалідністю – посвідчення,  яке підтверджує  відповідний  статус, або пенсійне посвідчення чи посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги;

2) супроводжуючі дружини із числа осіб з інвалідністю – документи, що підтверджують інвалідність (довідка МСЕК, посвідчення) та родинні звʼязки (свідоцтво про шлюб);

3) супроводжуючі своїх батьків або батьків дружини із числа осіб з інвалідністю І чи ІІ групи – документи, що підтверджують що підтверджують інвалідність (довідка МСЕК, посвідчення) родинні звʼязки (свідоцтво про народження, свідоцтво про шлюб), спільне проживання (паспорт громадянина України або інший документ з однаковим зареєстрованим місцем проживання) або догляд за такими особами (акт встановлення факту здійснення догляду, документи про отримання компенсації на догляд);

4) заброньовані працівники – витяг з наказу Мінекономіки про бронювання військовозобовʼязаного та документи про відрядження;

5) чоловік, на утриманні якого перебуває троє та більше дітей – свідоцтва про народження дітей, документи про сплату аліментів, документи про спільне проживання;

6) чоловік, який самостійно виховує дитину – свідоцтво про народження дитини, свідоцтво про смерть матері або рішення суду про позбавлення матері батьківських прав або рішення суду про визнання матері безвісти відсутньою або про оголошення її померлою;

7) чоловіки, які постійно проживають за кордоном – паспортний документ зі штампом про оформлення виїзду за кордон на постійне місце проживання, довідка з консульської установи про взяття на консульський облік.

Роз'яснення надано Владиславом Зайцевим, юристом-волонтером Гарячої лінії Асоціації правників України з питань, пов'язаних з військовою агресією, її наслідками та воєнним станом, членом Ради Комітету АПУ з міграційного права, адвокат АО «ЮК «АРЕС»

16 січня 2024 року набуло широкого розголосу прийняття Верховною Радою України законопроекту № 10062, яким були внесені зміни направлені на удосконалення електронного обліку військовозобовʼязаних. Новий закон набирає чинності на наступний день після його опублікування, чого ще не відбулось. Розберемо більш докладно.

Варто наголосити, що реєстр «Оберіг», він же Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних і резервістів (далі – Реєстр), почав працювати ще з 2017 року. Тому неправильно говорити, що тільки зараз Реєстр почав працювати та наповнюватись інформацією про військовозобовʼязаних. Навпаки, цей процес відбувається вже 7 років, а новий закон, зокрема, лише розширює перелік відомостей, які мають бути передбачені в Реєстрі, та органи, що мають їх надавати.

1. По-перше, як відомо, Реєстр містить персональні дані призовника, військовозобовʼязаного та резервіста. Законом передбачається розширення переліку цих даних, зокрема у Реєстрі будуть знаходитися такі нові відомості:

1) номери засобів звʼязку та адреси електронної пошти;

2) відомості про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (дата, номер, короткий зміст протоколу та/або постанови);

3) відомості про статус ветерана війни;

4) відомості про володіння іноземними мовами;

5) відомості про дозвіл на зберігання та носіння зброї;

6) відомості про проходження програм підвищення кваліфікації, перепідготовки;

7) відомості про оформлення документів для виїзду за кордон на постійне проживання або залишення на постійне проживання за кордоном чи повернення на проживання в Україну;

8) реквізити посвідчення водія (серія, номер, дата видачі, орган, що видав, строк дії, категорія);

9) реквізити посвідчення трактористамашиніста (серія, номер, дата видачі, орган, що видав, категорія);

10) реквізити посвідчення члена палубної команди судна внутрішнього плавання, іншого кваліфікаційного документа, яким підтверджуються професійні компетентності для безпечної експлуатації судна внутрішнього плавання, міжнародного посвідчення на право управління прогулянковим судном, посвідчення судноводія малого судна або водного мотоцикла, а також іншого документа, що надає право управління прогулянковим судном, малим судном, водним мотоциклом (серія, номер, дата видачі, орган, що видав, строк дії, кваліфікація);

11) реквізити свідоцтва пілота (серія, номер, дата видачі, орган, що видав, строк дії, категорія);

12) відомості про особу, зниклу безвісти за особливих обставин;

13) відомості про внутрішньо переміщену особу;

14) відомості про наявність права на відстрочку від призову під час мобілізації.

Усі персональні дані будуть вноситися без згоди особи, окрім відомостей, що стосуються членів сімʼї.

2. По-друге, деталізується, що становить під собою службова інформація про особу, яка також міститься в Реєстрі:

1) відомості про виконання військового обов’язку;

2) відомості про результати проходження медичного огляду (військово-лікарської експертизи);

3) відомості про проходження альтернативної (невійськової) служби відповідно до Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу»;

4) відомості про участь у бойових діях».

3. По-третє, Реєстр може наповнюватись відомостями, які подають безпосередньо призовники, військовозобовʼязані та резервісти або шляхом взаємодії з іншими електронними реєстрами, держателями яких є відповідні державні органи. У звʼязку з розширенням переліку персональних даних, що вміщає у собі Реєстр, передбачають нові державні органи, які будуть направляти такі дані в електронному вигляді, а саме Міністерство внутрішніх справ України, Міністерство юстиції України, Міністерство у справах ветеранів України, Державна служба морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України, Державна авіаційна служба України, Державна служба зайнятості.

4. По-четверте, передбачається створення електронного кабінету призовника, військовозобов’язаного та резервіста та електронного кабінету підприємства. Мета першого полягає у наданні особі доступу до інформації про її персональні та службові дані, а також до послуг, за умови проходження електронної ідентифікації. Кабінет підприємства призначений для ведення останніми персонального військового обліку своїх працівників.

Правила користування та перелік послуг для його користувачів будуть передбачені у Порядку ведення реєстру, затвердженому Кабінетом Міністрів України. Законом передбачено, що порядок має бути розроблений протягом місяця з дня набрання чинності законом.

Отже прийнятий закон розширює можливості Реєстру задля здійснення ідентифікації призовників, військовозобов’язаних, резервістів, забезпечення ведення військового обліку громадян України, та інформаційного забезпечення комплектування Збройних Сил України

Роз'яснення надано Владиславом Зайцевим, юристом-волонтером Гарячої лінії Асоціації правників України з питань, пов'язаних з військовою агресією, її наслідками та воєнним станом, головою Комітету АПУ з міграційного права, адвокат АО «ЮК «АРЕС»

Як такого, підстави для відмови у отриманні повістки немає. Бо повістка - це спосіб оповіщення до явки у ТЦК. У разі порушення процедури її вручення або незгоди з нею, ви можете відмовитись у її отриманні, про що складається акт. У цьому акті вам потрібно вказати причини для відмови.

Роз'яснення надано Євгенієм Промським, юристом-волонтером Гарячої лінії Асоціації правників України з питань, пов'язаних з військовою агресією, її наслідками та воєнним станом, юристом АО «ЮК «АРЕС»

Перевірка документів проводиться для того, щоб вписати дані особи в повістку (що не зовсім законно). Співробітники ТЦК (та військовослужбовці взагалі) мають право зупиняти транспорт та перевіряти документи за умови, якщо такі особи прямо визначені в наказі коменданта. Тобто, без пред'явлення такого наказу перевірка документів військовими є незаконною. Також, перевіряти документи мають право поліцейські (без наказу коменданта).

Для перевірки документів обов'язково мають бути названі підстави для перевірки:

• якщо особа має зовнішні ознаки, схожі на ознаки особи, яка перебуває в розшуку, або безвісно зниклої особи;
• якщо існує достатньо підстав вважати, що особа вчинила або має намір вчинити правопорушення;
• якщо особа перебуває на території чи об’єкті із спеціальним режимом;
• якщо в особи є зброя, боєприпаси, наркотичні засоби та інші речі, обіг яких обмежений або заборонений або для зберігання, використання чи перевезення яких потрібен дозвіл, якщо встановити такі права іншим чином не можливо;
• якщо особа перебуває в місці вчинення кримінального, адміністративного правопорушення або дорожньо-транспортної пригоди, іншої надзвичайної події;
• якщо зовнішні ознаки особи чи транспортного засобу або дії особи дають достатні підстави вважати, що особа причетна до вчинення правопорушення, транспортний засіб може бути знаряддям чи об’єктом вчинення правопорушення;
• порушення особою відповідних заборон, введених на території, де запроваджено правовий режим воєнного стану.

Тобто, військовий стан, мобілізація та необхідність заповнити повістку не є підставою для перевірки документів.

У разі вімови надати документи або їх відсутність можуть застосувати адміністративне затримання для встановлення особи строком до 3 годин, про що має бути складений протокол, як зазначив вище.

Роз'яснення надано Євгенієм Промським, юристом-волонтером Гарячої лінії Асоціації правників України з питань, пов'язаних з військовою агресією, її наслідками та воєнним станом, юристом АО «ЮК «АРЕС»

Зупиняти транспорт мають право або представники поліції чи військовослужбовці (у тому числі ТЦК). Співробітники ТЦК (та військовослужбовці взагалі) мають право зупиняти транспорт та перевіряти документи за умови, якщо такі особи прямо визначені в наказі коменданта. Тобто, без пред'явлення такого наказу перевірка документів військовими є незаконною.

У свю чергу, вручатись повістка може виключно співробітниками ТЦК (не поліцейськими та іншими військовими), але у будь-якому місці, у тому числі в маршрутках. 

Затримувати особу військовослужбовці не мають права. Це можуть робити лише поліцейські з оформленням протоколу та з метою з метою припинення адміністративних правопорушень, коли вичерпано інші заходи впливу, встановлення особи, складення протоколу про адміністративне правопорушення у разі неможливості складення його на місці вчинення правопорушення, якщо складення протоколу є обов’язковим. Тобто, не для видачі повісток.

Про адміністративне затримання складається протокол, в якому зазначаються: дата і місце його складення; посада, прізвище, ім’я та по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу затриманого; час і мотиви затримання. Протокол підписується посадовою особою, яка його склала, і затриманим. У разі відмовлення затриманого від підписання протоколу в ньому робиться запис про це.

Роз'яснення надано Євгенієм Промським, юристом-волонтером Гарячої лінії Асоціації правників України з питань, пов'язаних з військовою агресією, її наслідками та воєнним станом, юристом АО «ЮК «АРЕС»

12 січня 2024 року постановою № 32 Кабінет Міністрів України затвердив Порядок направлення військовозобов’язаних та резервістів під час проходження зборів, а також військовослужбовців Збройних Сил для огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, та проведення такого огляду.

Метою ухвалення даного порядку є врегулювання процедури огляду військовослужбовців та військовозобов’язаних на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції (далі — стан сп’яніння).

Згідно з цим Порядком огляду підлягають ті військовослужбовці/військовозобов’язані, щодо яких є підстави вважати, що вони виконують обов’язки військової служби або перебувають на території військових частин (установ, закладів) у стані сп’яніння.

Такий огляд проводиться посадовою особою, уповноваженою на його проведення відповідним начальником або командиром з використанням спеціальних технічних засобів та тестів.

Під час проведення огляду уповноважена особа застосовує спеціальні технічні засоби відеозапису. Матеріали відеозапису обов’язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення. У разі неможливості застосування засобів відеозапису огляд проводиться у присутності двох свідків. Не можуть бути залучені як свідки особи, які перебувають у відносинах підлеглості з особою, стосовно якої проводиться огляд, або особи, щодо неупередженості яких є сумніви.

Результати огляду зазначаються в акті огляду на стан сп’яніння. У разі встановлення факту перебування у стані сп’яніння результати огляду зазначаються у протоколі про адміністративне правопорушення, до якого долучається акт огляду. Акт складається у двох примірниках, один з яких вручається особі, а другий залишається в уповноваженої посадової особи та/або долучається до протоколу про адміністративне правопорушення в разі встановлення факту перебування у стані сп’яніння. Підтвердження стану сп’яніння за результатами огляду та згода особи з такими результатами є підставою для його притягнення до відповідальності.

Якщо Військовослужбовець/військовозобов’язаний відмовився від проведення огляду або не висловив згоду з його результатами, останній направляється відповідним командиром (начальником) для проведення огляду до закладу охорони здоров’я. Перелік закладів охорони здоров’я, яким надається право на проведення огляду осіб на стан сп’яніння затверджується управліннями охорони здоров’я місцевих держадміністрацій з урахуванням необхідності проведення такого огляду також і в районах ведення бойових дій.

Лікар, що проводив у закладі охорони здоров’я огляд військовослужбовця/військовозобов’язаного, складає за його результатами акт медичного огляду та висновок. Висновок складається у трьох примірниках: по одному — для уповноваженої посадової особи, військовослужбовця/ військовозобов’язаного, а третій залишається в закладі охорони здоров’я. Висновок може бути оскаржений.

У разі відмови військовослужбовця/військовозобов’язаного від проведення огляду в закладі охорони здоров’я уповноважена посадова особа із застосуванням технічних засобів відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів — у присутності двох свідків складає протокол про адміністративне правопорушення, в якому зазначає ознаки сп’яніння і дії військовослужбовця/військовозобов’язаного щодо ухилення від огляду.

Роз'яснення надано Євгенієм Промським, юристом-волонтером Гарячої лінії Асоціації правників України з питань, пов'язаних з військовою агресією, її наслідками та воєнним станом, адвокат АО «ЮК «АРЕС»

 

Відповідальність за самовільне залишення поля бою під час бою або відмова під час бою діяти зброєю передбачена статтею 429 Кримінального кодексу України. Відповідно до даної статті самовільне залишення поля бою під час бою або відмова під час бою діяти зброєю караються позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років. Об’єктом злочину є порядок поводження військовослужбовців під час бою, порядок, який забезпечує виконання ними свого військового обов’язку в бою. Об’єктивна сторона злочину виражається в самовільному залишенні поля бою або відмові під час бою діяти зброєю. Самовільне залишення поля бою - це залишення військовослужбовцем без дозво­лу командира простору, у межах якого він повинен вести бойові дії під час безпосе­реднього збройного зіткнення із супротивником, або тоді, коли є безпосередня загроза нападу супротивника, або перед початком атаки свого підрозділу. Тривалість залишення поля бою на кваліфікацію злочину не впливає. Відмова під час бою діяти зброєю може виразитися у відкритій заяві військово­службовця про небажання діяти зброєю в бою або у фактичному незастосуванні зброї в бою, коли була можливість і необхідність її застосувати, хоч відкрито військово­службовець і не заявив про таке своє небажання. Злочин вважається закінченим з моменту відмови діяти зброєю або з моменту фактичного припинення застосування зброї. Із суб’єктивної сторони цей злочин характеризується тільки прямим умислом. Мотиви - боягузтво, легкодухість або інші, крім протидержавного, для кваліфікації значення не мають. У випадку вчинення таких дій з метою сприяти ворогу вони кваліфікуються як державна зрада. Суб’єктом злочину є будь-який військовослужбовець. Роз'яснення надано Євгенієм Промським, юристом-волонтером Гарячої лінії Асоціації правників України з питань, пов'язаних з військовою агресією, її наслідками та воєнним станом, юристом АО «ЮК «АРЕС»

Відповідальність за самовільне залишення військової частини передбачена статтею 407 Кримінального кодексу України. 

Об’єктом злочину є установлений порядок проходження військової служби, передбачений Законом України «Про військовий обов ’язок і військову службу», Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України, Статутом гарнізонної та вартової служб Збройних Сил України від 24 березня 1999 р. тощо.

Дана стаття з об’єктивної сторони містить два склади злочину: 1) самовільне залишення військової частини або місця служби; 2) нез’явлення вчасно без поважних причин на службу.

Самовільне залишення частини полягає у тому, що офіцер, прапорщик, військо­вослужбовець за контрактом у службовий час, а військовослужбовець строкової служби в будь-який час залишає територію військової частини або місце служби, не одержавши дозволу відповідного начальника. Під військовою частиною слід розумі­ти територію у межах казарменого, табірного, похідного чи бойового розташування частини. Місцем служби військовослужбовця, як правило, є військова частина, в якій він проходить службу, і тому поняття військової частини і місця служби звичайно збігаються. Якщо вони не збігаються, то під місцем служби слід розуміти всяке інше місце, де військовослужбовець повинен протягом деякого часу виконувати військові обов’язки або перебувати відповідно до наказу або дозволу командира (начальника). Ними вважаються, наприклад, місця виконання службових завдань або господарських робіт поза розташуванням частини, проведення навчальних занять або культурно- масових заходів, пересування у складі ком анди - ешелон, поїзд, колона тощо. Марш­рут руху та місце перебування у відрядженні мають бути вказані у посвідченні на відрядження.

Для складу злочину, передбаченого ст. 407 КК, необхідно, щоб залишення вій­ськової частини або місця служби мало самовільний характер, тобто було вчинене без дозволу начальника. Залишення частини не є самовільним, якщо воно мало місце з дозволу начальника, який не мав права надавати такий дозвіл. Наприклад, командир взводу, не маючи на це повноважень, надав звільнення військовослужбовцю.

Нез ’явлення вчасно на службу полягає в тому, що, залишивши військову частину або місце служби на законній підставі та маючи об’єктивні можливості для повернен­ня в установлений час, військовослужбовець своєчасно в частину не з’являється і перебуває поза її розташуванням понад установлений строк. У цьому випадку ухи­лення від несення обов’язків військової служби здійснюється шляхом бездіяльності.

Якщо військовослужбовець своєчасно не з’явився в частину з поважних причин, то таке запізнення не розглядається як військовий злочин. Поважними причинами нез’явлення в строк на службу слід вважати такі об’єктивні фактори, що перешкоджають військовослужбовцю своєчасно з’явитися в частину (стихійне лихо, затримання органами влади, перерва в русі транспорту тощо). Питання про наявність поважних причин нез’явлення вирішується в кожному конкретному випадку виходячи із обставин справи.

Суб’єктивна сторона самовільного залишення військової частини або місця служби характеризується прямим умислом. Нез’явлення вчасно на службу без поважних причин може бути вчинене як умисно, так і з необережності.

Суб’єктом злочину, передбаченого ч. 1, може бути тільки військовослужбовець строкової служби, передбаченого ч. 2 ст. 407 КК - усі, окрім військовослужбовців строково служби, а передбаченого частинами 3 - 5 ст. 407 КК - всі категорії військовослужбовців.

Звертаємо увагу, що на період дії воєнного стану самовільне залишення військової служби незалежно від тривалості та категорії військовослужбовця є кримінальним злочином і підлягає відповідальності за частиною 5 статті 407 Кримінального кодексу України, за що передбачена відповідальність у вигляді позбавленнм волі на строк від п’яти до десяти років.

Роз'яснення надано Євгенієм Промським, юристом-волонтером Гарячої лінії Асоціації правників України з питань, пов'язаних з військовою агресією, її наслідками та воєнним станом, юристом АО «ЮК «АРЕС»

Відповідальність за дезертирство передбачена статтею 408 Кримінального кодексу України.

Безпосереднім об'єктом цього злочину є встановлений порядок проходження військової служби, відповідно до якого кожний військовослужбовець зобов'язаний нести військову службу упродовж встановленого законом строку, завжди бути готовим до захисту держави і виконувати свій військовий обов'язок.

З об'єктивної сторони дезертирство характеризується вчиненням таких діянь:

1) самовільне залишення військової частини або місця служби;

2) нез'явлення в строк на службу у разі призначення, переведення, з відрядження, відпустки або з лікувального закладу.

Під військовою частиною розуміється територія військової частини, межі якої можуть і не позначатися огорожею, але звичайно визначаються наказом командира частини з ілюстрацією їх на плані (схемі). Межі території військової частини і межі військового гарнізону, як правило, не збігаються. Територією військової частини визнається і територія військового корабля.

Під місцем служби, якщо воно не збігається з розташуванням частини, розуміється будь-яке місце, де військовослужбовець повинен у перебіг певного часу виконувати військові обов’язки або знаходитися за наказом чи дозволом начальника. Це може бути полігон, табір, військовий ешелон, корабельне приміщення, док, судноремонтний завод, гауптвахта, шпиталь чи лікарня, лазня, місце виконання господарських робіт чи проведення навчальних занять, як вони визначені відповідним командиром (начальником), маршрут пересування і місце знаходження у відрядженні, вказані у приписі, тощо.

У першій формі дезертирство є закінченим злочином з моменту, коли військовослужбовець фактично залишив розташування військової частини (місця служби), а у другій – коли він не з’явився в частину (до місця служби) в установлений строк.

Суб’єкт злочину – будь-який військовослужбовець. Військовозобов’язаний суб’єктом цього злочину бути не може, оскільки навчальні і спеціальні збори не є видом військової служби (вони є видом виконання військового обов’язку в запасі). Отже військовозобов’язаний, призваний на відповідні збори не проходить військову службу і фактично не може ухилитися від неї назавжди.

Субʼєктивна сторона цього злочину завжди полягає у прямому умислі. Крім того, обов’язковою ознакою цього складу злочину є мета: при дезертирстві військовослужбовець має намір ухилятися від військової служби взагалі, назавжди. Фактичними обставинами, які звичайно вказують на таку мету, можуть бути: знищення чи викидання ним військової форми і військового квитка, підроблення документів, спроба виїхати за кордон, втеча після затримання, невжиття жодних заходів до повернення у військову частину тощо.

Звертаємо увагу, що на період дії воєнного стану дезертирство є кримінальним злочином і підлягає відповідальності за частиною 4 статті 408 Кримінального кодексу України, за що передбачена відповідальність у вигляді позбавлення волі на строк від п’яти до дванадцяти років.

Роз'яснення надано Владиславом Зайцевим, юристом-волонтером Гарячої лінії Асоціації правників України з питань, пов'язаних з військовою агресією, її наслідками та воєнним станом, членом Ради Комітету АПУ з міграційного права, адвокат АО «ЮК «АРЕС»

Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаною із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

В Україні передбачено, що військова служба триває різні строки під час мирного стану, особливого та воєнного стану.

Строк служби для різних категорій військових під час мирного стану:

• до 12 місяців – особи, які на час призову на строкову військову службу мають ступінь вищої освіти магістра;
• до 18 місяців – солдати і матроси, сержанти і старшини, які проходять строкову військову службу в Збройних Силах України та інших військових формуваннях;
• контрактники ЗСУ служать до 3 років рядовими, 3-5 років – сержантами і старшинами; від 24 до 60 місяців – громадяни, яким первинне військове звання присвоєно після проходження повного курсу військової підготовки за програмою підготовки офіцерів запасу або в порядку атестування осіб до присвоєння первинних військових звань офіцерського складу запасу;
• 12-60 місяців ― інші громадяни.

Проте Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу" передбачено, що під час воєнного стану військова служба триває невизначений термін. 

У військових строкової та контрактної служби, у яких закінчується строк служби під час воєнного строку, він продовжується автоматично до кінця воєнного стану.

Демобілізація військовослужбовців можлива лише після закінчення воєнного стану або після наказу Президента України про демобілізацію.

Звільнення військовослужбовця відбувається за рапортом, до якого подаються документи, що підтверджують підставу на звільнення.

Проте у мирний час та під час особливого і воєнного стану діють різні підстави для звільнення з військової служби.

Зокрема, під час воєнного стану їх найменше – військові можуть звільнитися лише, якщо мають хоча б одну підставу з 4 категорій:

1. за станом здоров’я;
2. через досягнення граничного віку несення служби;
3. у зв’язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі або позбавлення військового звання;
4. за сімейними обставинами.

Роз'яснення надано Володимиром Малишем, адвокатом-волонтером Гарячої лінії Асоціації правників України з питань, пов'язаних з військовою агресією, її наслідками та воєнним станом, адвокатом з кримінальних справ АО AVER LEX

За цією підставою можуть звільнитися як військовослужбовці за призовом, так і «контрактники».

Звільнення за станом здоров’я відбувається на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії (ВЛК) про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку.

Щоб отримати постанову ВЛК, необхідно пройти медичний огляд. Для цього військовослужбовцеві треба скласти відповідний рапорт на ім’я командира з проханням направити його на медогляд.

Порядок проходження військово-лікарської експертизи передбачений Положенням про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затверджену наказом Міністерства оборони України від 14.08.2008 № 402.

Ним же затверджений і перелік хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступінь придатності до військової служби.

При незгоді з висновком ВЛК, його можно оскаржити до комісії вищого рівня та до суду.

Алгоритм звільнення з військової служби за станом здоров’я виглядає так:

• подання рапорту на проходження ВЛК;
• проходження медичного огляду та отримання висновку ВЛК;
• подання рапорту на звільнення за станом здоров’я разом з висновком ВЛК;
• прийняття рішення про звільнення з військової служби та виключення з військового обліку.

Роз'яснення надано Володимиром Малишем, адвокатом-волонтером Гарячої лінії Асоціації правників України з питань, пов'язаних з військовою агресією, її наслідками та воєнним станом, адвокатом з кримінальних справ АО AVER LEX

Звільнення за віком передбачає можливість військовослужбовця звільнитись з військової служби при досягненні граничного віку, який становить 60 років, а для осіб вищого офіцерського складу – 65 років.

Однак військовослужбовець може продовжити свою службу максимально на 5 років за наявності високої мотивації, досвіду та відповідного висновку ВЛК.

Якщо військовослужбовця буде засуджено до позбавлення волі, обмеження волі або позбавлення військового звання – настає автоматичне звільнення з військової служби.

Роз'яснення надано Володимиром Малишем, адвокатом-волонтером Гарячої лінії Асоціації правників України з питань, пов'язаних з військовою агресією, її наслідками та воєнним станом, адвокатом з кримінальних справ АО AVER LEX

З кожним днем після початку повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну, до лав Збройних Сил України приєднується все більше і більше наших співвітчизників. Багато хто з них до мобілізації офіційно працював. У звʼязку з цим виникає багато запитань на предмет того, яким чином мають бути організовані трудові правовідносини з мобілізованими працівниками.

По-перше, збереження місця роботи (посади).

Так, за працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи і посада на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову.

Отже, такі працівники під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення не підлягають звільненню на підставі пункту 3 частини першої статті 36 КЗпП України, а лише увільняються від виконання обов’язків, передбачених трудовим договором, що оформлюється відповідним наказом (розпорядженням) роботодавця.

По-друге, переважне право залишення на роботі.

При скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Водночас працівникам з числа колишніх військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби, надається перевага в залишенні на роботі при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації.

По-третє, право на щорічну відпустку.

За загальним правилом, право працівника на щорічні основну та додаткові відпустки повної тривалості у перший рік роботи настає після закінчення шести місяців безперервної роботи на даному підприємстві.

Проте, особам, звільненим після проходження військової служби за призовом під час мобілізації, якщо після звільнення із служби вони були прийняті на роботу протягом трьох місяців, не враховуючи часу переїзду до місця проживання, за їх бажанням щорічні відпустки повної тривалості можуть надаватися до настання шестимісячного терміну безперервної роботи у перший рік роботи.

Також, учасникам бойових дій, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Крім того, учасникам війни, особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за їх бажанням може надаватись відпустка без збереження заробітної плати тривалістю до 14 календарних днів щорічно.

По-четверте, безперервність стажу роботи.

Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Роз'яснення надано Владиславом Зайцевим, юристом-волонтером Гарячої лінії Асоціації правників України з питань, пов'язаних з військовою агресією, її наслідками та воєнним станом, членом Ради Комітету АПУ з міграційного права, адвокат АО «ЮК «АРЕС»

У зв’язку з оголошенням воєнного стану в Україні суттєво змінились трудові відносини між працівниками та роботодавцями. Не оминули такі зміни і умов звільнення з роботи. 

Слід зазначити, що частково зберігаються загальні правила звільнення працівників, передбачені Кодексом законів про працю України. 

У той же час Законом України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" (далі - Закон) вносяться певні нюанси, на які слід звернути увагу.

Зокрема, згідно зі статтею 4 цього Закону якщо місце роботи працівника знаходиться в зоні бойових дій, працівник має право звільнитись без обов’язкового попередження за 2 тижні до дати звільнення.

У свою чергу статтею 5 Закону роботодавець так само отримав право звільнити працівника у період його тимчасової непрацездатності, перебування у відпустці (крім відпустки у зв’язку вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку) із зазначенням дати звільнення, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, або першим робочим днем після закінчення відпустки. До того ж, протягом дії воєнного стану роботодавець не повинен отримувати згоду профспілки на будь-яке звільнення, крім випадків звільнення працівників підприємств, установ або організацій, обраних до профспілкових органів.

Окрім того, статтею 13 Закону додано опцію призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором у зв’язку із збройною агресією проти України, що виключає можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов’язки, передбачені трудовим договором.

Призупинення дії трудового договору може здійснюватися за ініціативи працівника або роботодавця на строк не більше ніж період дії воєнного стану. У разі прийняття рішення про скасування призупинення дії трудового договору до припинення або скасування воєнного стану роботодавець повинен за 10 календарних днів до відновлення дії трудового договору повідомити працівника про необхідність стати до роботи. Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин.

Роз'яснення надано Євгенієм Промським, юристом-волонтером Гарячої лінії Асоціації правників України з питань, пов'язаних з військовою агресією, її наслідками та воєнним станом, юристом АО «ЮК «АРЕС»

Особливості організації роботи в умовах воєнного стану закріплені Законом України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану".

Цей Закон визначає особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, представництв іноземних суб’єктів господарської діяльності в Україні, а також осіб, які працюють за трудовим договором, укладеним з фізичними особами (далі - працівники), у період дії воєнного стану.

У цілому можемо визначити наступні зміни до звичних умов праці:

1. У період дії воєнного стану роботодавець має право перевести працівника на іншу роботу, не обумовлену трудовим договором, без його згоди (крім переведення на роботу в іншу місцевість, на території якої тривають активні бойові дії), якщо така робота не протипоказана працівникові за станом здоров’я, лише для відвернення або ліквідації наслідків бойових дій тощо з оплатою праці за виконану роботу не нижче середньої заробітної плати за попередньою роботою.

2. Якщо місце роботи знаходиться в зоні бойових дій, працівник має право звільнитись без обов’язкового попередження за 2 тижні до дати звільнення.

3. Допускається звільнення працівника з ініціативи роботодавця у період його тимчасової непрацездатності, перебування у відпустці (крім відпустки у зв’язку вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку) із зазначенням дати звільнення, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, або першим робочим днем після закінчення відпустки.

4. Роботодавець наділяється додатковими правами: встановлювати 5-денний або 6-денний робочий тиждень, час початку і закінчення щоденної роботи (зміни), скорочувати щотижневий безперервний відпочинок до 24 годин, зупиняти дію окремих положень колективного договору, відмовити працівнику у наданні невикористаних днів щорічної відпустки.

5. Дозволяється застосування праці жінок (крім вагітних жінок і жінок, які мають дитину віком до одного року) за їхньою згодою на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах.

6. Роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов’язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили.  У разі неможливості своєчасної виплати заробітної плати внаслідок ведення бойові дії, строк виплати заробітної плати може бути відтермінований до моменту відновлення діяльності підприємства.

7. Надання працівнику щорічної основної відпустки за рішенням роботодавця може бути обмежено тривалістю 24 календарні дні за поточний робочий рік. Якщо тривалість щорічної основної відпустки працівника становить більше 24 календарних днів, надання не використаних у період дії воєнного стану днів такої відпустки переноситься на період після припинення або скасування воєнного стану.

8. Протягом періоду дії воєнного стану роботодавець на прохання працівника може надавати йому відпустку без збереження заробітної плати без обмеження строку.

9. Додано опцію призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором у зв’язку із збройною агресією проти України, що виключає можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов’язки, передбачені трудовим договором.

Призупинення дії трудового договору може здійснюватися за ініціативи працівника або роботодавця на строк не більше ніж період дії воєнного стану. У разі прийняття рішення про скасування призупинення дії трудового договору до припинення або скасування воєнного стану роботодавець повинен за 10 календарних днів до відновлення дії трудового договору повідомити працівника про необхідність стати до роботи. Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин.

Роз'яснення надано Євгенієм Промським, юристом-волонтером Гарячої лінії Асоціації правників України з питань, пов'язаних з військовою агресією, її наслідками та воєнним станом, юристом АО «ЮК «АРЕС»

Відповідно до статті 25 Закону України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку», роботодавці можуть на період воєнного стану бронювати працівників. Це здійснюється для виконання мобілізаційних завдань (замовлень). Такі працівники отримують відстрочку від мобілізації.

Процедура мобілізації не зовсім зрозуміла, оскільки багато нормативно-правових актів мають гриф «для службового користування». Зокрема, Інструкція про організацію в Міністерстві оборони України та Збройних Силах України укладення договорів (контрактів) на виконання мобілізаційних завдань (замовлень) має цей гриф (Наказ від 08 листопада 2016 року № 595/ДСК). Але один наказ про внесення до неї змін – цього грифу не має. Також стаття 25 Закону «Про мобілізацію і мобілізаційну підготовку» передбачає наявність переліку професій і посад військовозобов’язаних, які підлягають бронюванню. Зрозуміло, що навіть якщо цей перелік і існує, то він засекречений.

Закон України «Про оборону» у статті 15 визначає повноваження організації бронювання за виконавчими органами органів місцевого самоврядування. При цьому, Кабінет Міністрів України організовує це бронювання відповідно до статті 12 Закону «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку».

Постанова Кабінету Міністрів України від 3 березня 2022 р. № 194 «Деякі питання бронювання військовозобов’язаних в умовах правового режиму воєнного стану» визначає, що пропозиції до бронювання працівників подаються в електронному або паперовому вигляді до Міністерства економіки України. При цьому, ця пропозиція вже повинна бути погоджена із Міністерством оборони України.

Пропозиції бронювання подаються виключно від органів влади. Тобто, окреме підприємство не має права подати свою пропозицію до Міністерства економіки України.

Стаття 1 згаданої Постанови КМУ визначає, що бронювання здійснюється не лише з метою забезпечення потреб органів влади, але і підприємств, установ, організацій, і для задоволення потреб не лише Збройних Сил, інших військових формувань, але і населення. Тому необхідно, аби з пропозицією бронювання працівників в інтересах конкретного підприємства звернувся до Міноборони та Мінекономіки якийсь державний орган. Як варіант, цим органом може бути, відповідно до статті 15 Закону «Про оборону», виконавчий орган місцевого самоврядування.

Відповідь підготовлена адвокатом Семеном Яценком

Бронювання працівників – це надання військовозобов’язаним працівникам відстрочки від призову на військову службу, що здійснюється в мирний та у воєнний час з метою забезпечення функціонування органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також підприємств, установ і організацій в особливий період.

Здійснити бронювання мають можливість лише підприємства, які є критично важливими для економіки. Бронюванню працівники  органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, які працюють на умовах трудового договору (контракту), і НЕ підлягають фізичні особи-підприємці та їх працівники.

Строк дії відстрочки у зв’язку із бронюванням для працівників органів державної влади, інших державних органів не повинен перевищувати строку проведення мобілізації, а для працівників органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, які мають право здійснювати бронювання, шість місяців.

Роз'яснення надано Олегом Доценком, юристом-волонтером Гарячої лінії Асоціації правників України з питань, пов'язаних з військовою агресією, її наслідками та воєнним станом, адвокатом судового департаменту АО AVER LEX

Мета, основні засади організації та порядку бронювання військовозобов’язаних на період мобілізації та на воєнний час визначаються статтями 24, 25 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Законом України «Про військовий обов’язок і військову службу» встановлюються правила військово обліку, в тому числі щодо спеціального військового обліку, на якому перебувають заброньовані військовозобов’язані.

Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов’язаних та резервістів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 № 1487, визначає відповідальних за бронювання на підприємствах осіб, повноваження Генерального штабу Збройних Сил щодо визначення переліку дефіцитних для Збройних Сил військово-облікових спеціальностей військовозобов’язаних (далі – ВОС), за наявності яких вони не підлягають бронюванню, деталізований порядок ведення спеціального військового обліку тощо.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.2023 № 76 «Деякі питання реалізації положень Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» щодо бронювання військовозобов’язаних на період мобілізації та на воєнний час» затверджено найбільш поширені до застосування у 2023 році:

• Порядок бронювання військовозобов’язаних за списком військовозобов’язаних під час дії воєнного стану (далі – Порядок № 76);
• Порядок та критерії визначення підприємств, установ і організацій, які є критично важливими для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період (далі – Порядок та Критерії).

Залишається чинним Порядок бронювання військовозобов’язаних за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування та підприємствами, установами і організаціями на період мобілізації та на воєнний час, яким встановлено мобілізаційні завдання (замовлення), затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 04.02.2015 № 45. При цьому таке бронювання повинно також відбуватись з урахуванням Переліку посад і професій військовозобов’язаних, які підлягають бронюванню на період мобілізації та на воєнний час, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 18.03.2015 № 493. Тексти вказаних документів відсутні у публічного доступу, оскільки вони містять гриф «для службового використання».

Важливі роз’яснення Мінекономіки в частині практичного застосування норм, які регулюють процедуру бронювання, зокрема які містяться у таких листах:

• «Щодо порядку бронювання військовозобов’язаних за списком військовозобов’язаних під час дії воєнного стану» № 2704-20/4897-03 від 06.02.2023;
• «Щодо бронювання військовозобов’язаних за переліками посад і професій» № 2704-20/6112-01 від 14.02.2023;
• «Щодо подання списків військовозобов’язаних, які пропонуються до бронювання на період мобілізації та на воєнний час» № 2704-20/12365-03 від 22.03.2023;
•  «Про типові недоліки в оформленні списків військовозобов’язаних, які пропонуються до бронювання на період мобілізації та на воєнний час» № 2704-20/19826-01 від 02.05.2023;
• «Щодо організації бронювання військовозобов’язаних» № 2704-20/30916-01 від 26.06.2023;
• «Щодо оформлення та/або переоформлення бронювання військовозобов’язаних» № 2704-20/43397-01 від 18.08.2023.

Роз'яснення надано Олегом Доценком, юристом-волонтером Гарячої лінії Асоціації правників України з питань, пов'язаних з військовою агресією, її наслідками та воєнним станом, адвокатом судового департаменту АО AVER LEX

Організації, які можуть бронювати своїх військовозобов’язаних працівників, передбачені ч. 1 ст. 25 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та пунктом 1 Порядку № 76:

1. органи державної влади, інші державні органи (далі – ОДВ), органи місцевого самоврядування (далі – ОМС), у разі, коли це необхідно для забезпечення функціонування зазначених органів;
2. підприємства, установи і організації, яким встановлено мобілізаційні завдання (замовлення), у разі, коли це необхідно для виконання встановлених мобілізаційних завдань (замовлень);
3. підприємства, установи і організації, які здійснюють виробництво товарів, виконання робіт і надання послуг, необхідних для забезпечення потреб Збройних Сил, інших військових формувань;
4. підприємства, установи і організації, які є критично важливими для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період (п.п. 2, 8 Порядку та критеріїв). До критично важливих також належать спеціалізовані установи ООН, закордонні дипломатичні установи в Україні, представництва донорських установ, виконавці проектів міжнародної технічної допомоги, представництва міжнародних організацій, міжнародні та українські неурядові організації, які реалізують гуманітарні проекти за кошти міжнародних партнерів, згідно з переліком, затвердженим МЗС або Секретаріатом Кабінету Міністрів України.

Роз'яснення надано Олегом Доценком, юристом-волонтером Гарячої лінії Асоціації правників України з питань, пов'язаних з військовою агресією, її наслідками та воєнним станом, адвокатом судового департаменту АО AVER LEX

Для цілей військового обліку громадяни Україні поділяються на такі категорії: 1) допризовники; 2) призовники; 3) військовослужбовці; 4) військовозобов’язані; 5) резервісти (ч. 9 ст. 1 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу»). Із зазначених категорій громадян України виключно військовозобов’язані підлягають бронюванню.

У листі Мінекономіки «Про типові недоліки в оформленні списків військовозобов’язаних, які пропонуються до бронювання на період мобілізації та на воєнний час» № 2704-20/19826-01 від 02.05.2023 зазначено, що бронюванню підлягають лише ті військовозобов’язані, які перебувають на військовому обліку військовозобов’язаних та отримали відповідний військово-обліковий документ (військовий квиток або тимчасове посвідчення військовозобов’язаного) з відміткою про взяття на військовий облік як військовозобов’язаного. Також у Списку військовозобов’язаних, які пропонуються до бронювання на період мобілізації та на воєнний час, містяться обов’язкові до заповнення графи - «військове звання, номер військово-облікової спеціальності (профіль)», «найменування ТЦК та СП (за місцем перебування військовозобов’язаного на військовому обліку)» (Додаток 1 Порядку № 76).

Не підлягають бронюванню військовозобов’язані із дефіцитними ВОС, що наведений у листі Генерального штабу Збройних Сил від 20.04.2023 № 300/1/С/3886. З цього правила є виключення, яке стосується:

1. військовозобов’язаних, які займають посади державної служби категорій “А” та “Б”, керівники міністерств та їх заступники, керівники державних органів, органів державного управління, юрисдикція яких поширюється на всю територію України, та їх заступники, керівники самостійних структурних підрозділів таких органів та їх заступники, а також працівники патронатних служб;
2. військовозобов’язаних, які займають посади першої - четвертої категорій посад в органах місцевого самоврядування;
3. військовозобов’язаних керівників підприємств, установ і організацій та їх заступників, а також працівників підприємств, установ і організацій паливно-енергетичного комплексу, перелік яких затверджується Міненерго.

Всі вищезазначені категорії працівників підлягають бронюванню незалежно від військового звання, віку та військово-облікової спеціальності.

Інші категорії військовозобов’язаних працівників, які не підлягають бронюванню, перелічені у листі Мінекономіки «Про типові недоліки в оформленні списків військовозобов’язаних, які пропонуються до бронювання на період мобілізації та на воєнний час» № 2704-20/19826-01 від 02.05.2023.

Кількість військовозобов’язаних, які підлягають бронюванню, повинна становити 50% кількості військовозобов’язаних відповідного органу чи підприємства, установи, організації на дату подання списку, не рахуючи вищезазначених категорій військовослужбовців, які підлягають бронюванню незалежно від військового звання, віку та військово-облікової спеціальності. Відступ від цього правила допускається лише у разі наявності обґрунтованої потреби підприємства, установи та організації.

Роз'яснення надано Олегом Доценком, юристом-волонтером Гарячої лінії Асоціації правників України з питань, пов'язаних з військовою агресією, її наслідками та воєнним станом, адвокатом судового департаменту АО AVER LEX

По-перше, встановлено певні виключення для отримання допомоги непрацюючою особою працездатного віку. Така особа протягом трьох місяців з дня призначення допомоги повинна сприяти своїй зайнятості шляхом працевлаштування/реєстрації як фізичної особи - підприємця/взяття на облік фізичної особи, яка провадить незалежну професійну діяльність/подання заяви для отримання допомоги на здобуття економічної самостійності/мікрогранту/гранту на створення або на розвиток власного бізнесу/ваучера на навчання або набути статусу безробітного. Якщо цього не було зроблено, виплата допомоги припиняється з місяця, що настає після закінчення тримісячного строку.

Водночас це не поширюється на, зокрема:

1) одну особу зі складу сім’ї, яка доглядає за дитиною до досягнення нею шестирічного віку (включно);

2) одну особу зі складу сім’ї, яка має трьох і більше дітей віком до 18 років і доглядає за ними;

3) особу з інвалідністю I чи II групи;

4) особу, яка доглядає за особою з інвалідністю I групи, або дитиною з інвалідністю віком до 18 років, або особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу, або особою, яка досягла 80-річного віку тощо.

По-друге, починаючи з 1 серпня 2023 року не буде призначатися чи виплачуватись допомога ВПО, яка вперше за нею звертається, якщо протягом трьох місяців перед зверненням або під час її отримання:

1) особою придбано транспортний засіб (механізм), що підлягає реєстрації в установленому законодавством порядку, з року випуску якого минуло менш як п’ять років (крім мопеда або причепа);

2) особою здійснено на суму, що перевищує 100 тис. гривень, купівлю земельної ділянки, квартири (будинку), іншого нерухомого майна;

3) особа на 1 число місяця, з якого призначається допомога, або на 1 число кожного місяця, в якому отримується допомога, має на депозитному банківському рахунку (рахунках) кошти в загальній сумі, що перевищує 100 тис. гривень, або облігації внутрішньої державної позики, строк погашення яких настав або визначений моментом пред’явлення вимоги, на загальну суму, що перевищує 100 тис. гривень;

4) особа здійснила операції з купівлі безготівкової та/або готівкової іноземної валюти, а також банківських металів на загальну суму, що перевищує 100 тис. гривень;

5) особа на 1 число місяця, з якого призначається допомога, або на 1 число кожного місяця, в якому отримується допомога, має у власності житлове приміщення/частину житлового приміщення, що розташоване на територіях, не включених до переліку територій, або територіях, включених до переліку територій, щодо яких визначено дату завершення бойових дій або тимчасової окупації тощо.

 

Загальний строк отримання допомоги не може перевищувати 12 місяців з місяця призначення. Особи, які вперше звернулись до допомогу з 1 серпня 2023 року, після закінчення першого шестимісячного періоду отримання виплат, можуть автоматично набути таке право на наступні шість місяців за умови, якщо:

1) середньомісячний сукупний дохід на одного отримувача протягом періоду, за який враховуються доходи, не перевищує 9444 гривень станом на 1 січня 2024 року;

2) у складі отримувачів є особи працездатного віку, які доглядають за дітьми до досягнення ними шестирічного віку (включно); дітьми, хворими на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, на дитину, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, яким не встановлено інвалідність; особи з інвалідністю I чи II групи; громадяни, які мають трьох і більше дітей віком до 18 років і доглядають за ними; громадяни, які доглядають за особами з інвалідністю I групи або дітьми з інвалідністю віком до 18 років, або особами з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу, або особами, які досягли 80-річного віку; а також фізичні особи, які надають соціальні послуги та отримують компенсацію за надання соціальних послуг, студенти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти в закладах загальної середньої, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої освіти, місце проживання яких не задеклароване/зареєстроване в гуртожитку;

3) у складі отримувачів є працездатна особа, яка протягом перших шести місяців, за які отримувала допомогу, сприяла своїй економічній самостійності (зокрема працевлаштувалася, зареєструвалася як фізична особа - підприємець тощо) та середньомісячний дохід якої протягом періоду, за який враховуються доходи, не перевищує 7083 гривень на 1 січня 2024 року;

4) уповноважена особа/отримувач, які втратили працездатність, в тому числі досягли пенсійного віку та отримують пенсію, розмір якої не перевищує 7083 гривень на 1 січня 2024 року.

Отже, у 2024 році отримувати допомогу на проживання будуть ті особи, які вперше звернулися по неї з 1 серпня 2023 року, та на другий шестимісячний термін виплат будуть відповідати вищенаведеним умовам.

Роз'яснення надано Владиславом Зайцевим, юристом-волонтером Гарячої лінії Асоціації правників України з питань, пов'язаних з військовою агресією, її наслідками та воєнним станом, головою Комітету АПУ з міграційного права, адвокат АО «ЮК «АРЕС»

Як відомо, постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2023 року № 709 було вирішено автоматично продовжити з 1 серпня 2023 року виплату допомоги ще на 6 місяців тим ВПО, які отримували її до 1 серпня 2023 року. Проте, це не стосується наступних осіб, які:

1) перебувають за кордоном більш як 30 календарних днів підряд;

2) відбувають покарання в місцях позбавлення волі;

3) були засуджені за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого статтями 109, 110, 111 або частинами третьою - восьмою статті 111-1 Кримінального кодексу України, або оголошені в розшук;

4) повернулися до покинутого місця проживання на територіях, включених до переліку територій, щодо яких не визначено дати завершення бойових дій (припинення можливості бойових дій) або тимчасової окупації.

Таким чином, більшість ВПО, які не потрапили під вищенаведені приписи, наразі отримують виплати до 1 лютого 2024 року без права на наступне продовження допомоги. У звʼязку з цим уряд вже сьогодні опрацьовує продовження виплат таким переселенцям з 1 лютого 2024 року, а саме:

1) особам, які втратили працездатність, або пенсіонерам із низьким рівнем пенсії;

2) особам з інвалідністю або особам, які доглядають за дитиною з інвалідністю;

3) дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування.

Поки відповідного рішення ще не прийнято, але передумови до цього наявні.

Роз'яснення надано Владиславом Зайцевим, юристом-волонтером Гарячої лінії Асоціації правників України з питань, пов'язаних з військовою агресією, її наслідками та воєнним станом, головою Комітету АПУ з міграційного права, адвокат АО «ЮК «АРЕС».

Статус внутрішньо переміщеної особи (ВПО) покладає на людину не лише певні права, але й обов’язки. Основними обов'язками ВПО є обов’язки, пов’язані зі зміною місця проживання.

Зокрема, ВПО повинні повідомляти про зміну місця проживання структурний підрозділ з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за новим місцем проживання протягом 10 днів з дня прибуття до нового місця проживання. 

У разі добровільного повернення до покинутого постійного місця проживання ВПО зобов’язана повідомити про це структурний підрозділ з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем отримання довідки не пізніш як за 3 дні до дня від’їзду.

Ті ВПО, які знаходяться за кордоном тимчасово, строком менше 30 днів поспіль, або довший період, але з поважних причин (обгрунтованими вважаються причини, коли людина була у службовому відрядженні чи на стажуванні, перебувала на лікуванні або реабілітації, доглядала за хворою дитиною, оздоровлювала дитину та ін.), які можна підтвердити документально, продовжуватимуть отримувати виплати.

Позбавлять допомоги від держави тих ВПО, які виїхали за кордон і перебувають там понад 30 днів на момент продовження виплати. По факту вони вже не є внутрішньо переміщеними особами (адже бути ВПО можна в межах однієї країни), відповідно ці виплати для них припиняються.

Факт знаходження громадянина за кордоном перевіряється Міністерством фінансів спільно з Держприкордонслужбою, через інформацію, яка міститься в державних реєстрах. 

Для перепризначення допомоги на проживання принциповим є факт тривалої відсутності особи в межах України, факт отримання допомоги за кордоном додатково не відслідковується.

При поверненні з-за кордону сім’я матиме право на допомогу з місяця подання відповідної заяви після повернення, на загальних підставах.

Роз'яснення надано Євгенієм Промським, юристом-волонтером Гарячої лінії Асоціації правників України з питань, пов'язаних з військовою агресією, її наслідками та воєнним станом, юристом АО «ЮК «АРЕС»

Постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2023 р. № 1405 було внесено зміни щодо скасування мораторію на відключення споживачів житлово-комунальних послуг при заборгованості. Постановою визначено, що виконавці комунальних послуг можуть припинити виконання своїх обов’язків у разі заборгованості споживача по оплаті.

Зокрема, метою даної постанови є повернення відповідальності за несплату комунальних послуг, оскільки мораторій не звільняє від обов’язку щодо сплати, а тільки відміняє нарахування пені та штрафу. Але існує тенденція щодо зловживання цим правом багатьма фінансово платоспроможними користувачами, тим самим це призводить до зменшення обсягів надходжень до компаній - виконавців комунальних послугів.

Отже,  цим нормативно-правовим актом передбачається повернення накладання штрафу та пені у разі несплати рахунків за платежами для осіб. Але є виняток щодо тих осіб, які знаходяться на територіях, де ведуться бойові дії та на тимчасово окупованих територіях.

Окрім цього, повинно продовжуватися забезпечення надання житлово - комунальних послуг, навіть якщо у споживача було зруйновано оселю, але при цьому така особа має проінформувати відповідного надавача комунальних послуг.

Важливо, що у споживача з’явився обов’язок щодо надання постачальникам офіційного підтвердження щодо тимчасової відсутності понад 30 днів у житловому приміщенні. Таке підтвердження необхідно буде відновлювати кожні півроку, а подати їх можна у вигляді довідки з роботи, лікування чи фактичного місця проживання, тощо.

Наостанок, постановою було відновлено право щодо стягнення заборгованості за житлово- комунальні послуги через суд.

Отже, можна зробити висновок, що фактично повернулися довоєнні відносини між споживачами та виконавцями послуг, крім збереження мораторію для осіб, що перебувають на певних територіях.

Роз'яснення надано Євгенієм Промським, юристом-волонтером Гарячої лінії Асоціації правників України з питань, пов'язаних з військовою агресією, її наслідками та воєнним станом, адвокат АО «ЮК «АРЕС»

 

 

Воєнний стан сам по собі не впливає на нарахування плати за житлово-комунальні послуги. Незважаючи на його запровадження на всій території України, деякі комунальні установи все одно продовжували надавати послуги. Отже, у таких випадках нарахування має відбуватись.

Водночас є й інша ситуація – коли комунальні послуги є або були відсутні на тимчасово окупованих та/або деокупованих територіях України, де до звільнення території комунальні установи не надавали споживачам відповідні послуги. За таких обставин, плата не повинна нараховуватися або ж має відбутися пропорційне зменшення оплати згідно Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

Роз'яснення надано Владиславом Зайцевим, юристом-волонтером Гарячої лінії Асоціації правників України з питань, пов'язаних з військовою агресією, її наслідками та воєнним станом, членом Ради Комітету АПУ з міграційного права, адвокатом АО «ЮК «АРЕС»

На сьогодні стягнення боргів за житлово-комунальні послуги заборонено, проте є певні нюанси. Вказана норма передбачена Постановою Кабінету Міністрів від 5 березня 2022 року № 206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» (в редакції від 27.04.2023). Так, до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, яка утворилась:

1) після 24 лютого 2022 року;

2) з дати початку по дату завершення бойових дій або тимчасової окупації територій, включених до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією;

3) відносно споживачів та/або членів їх сімей, які покинули своє місце проживання та надали виконавцю комунальних послуг, управителю багатоквартирного будинку, іншій уповноваженій співвласниками особі у паперовій або електронній формі довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи або інші документи, що підтверджують їх відсутність у житловому та/або нежитловому приміщенні, будинку, в яких вони є споживачами на підставі укладених договорів.

Серед інших обмежень на період дії воєнного стану, встановлених вищенаведеною постановою КМУ, також варто відмітити:

• заборону нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги;
• заборону припинення/зупинення надання житлово-комунальних послуг населенню у разі їх неоплати або оплати не в повному обсязі.

Що стосується тих справ, які вже були вирішені судами до 24 лютого 2022 року та наразі перебувають на примусовому виконанні у державній виконавчі службі, то виконавчі дії по ним зупиняються, якщо в них вирішується питання про стягнення заборгованості за послуги на територіях, де ведуться бойові дії, або які є тимчасово окупованими згідно Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією.

Роз'яснення надано Владиславом Зайцевим, юристом-волонтером Гарячої лінії Асоціації правників України з питань, пов'язаних з військовою агресією, її наслідками та воєнним станом, членом Ради Комітету АПУ з міграційного права, адвокатом АО «ЮК «АРЕС».

На жаль, жодного нормативно-правового акту, який би передбачав списання боргів за житлово-комунальні послуги, які виникли під час воєнного стану, поки не існує. Наразі можна розраховувати лише на відповідні рішення органів місцевого самоврядування, як наприклад це відбулось у місті Харків за період з 24 лютого до 01 червня 2022 року.

Водночас слід зауважити, що у Верховній Раді України зареєстрований законопроект № 8367 від 18.01.2023, який передбачає списання та реструктуризацію боргів за комунальні послуги для українців, чиє житло розташовано на території бойових дій. Депутати пропонують здійснити списання заборгованості громадян за природний газ, централізоване опалення та постачання гарячої води й електричної енергії за період ведення воєнних (бойових) дій на територіях, де розташоване їх житло. Законопроект знаходиться на стадії розгляду.

Роз'яснення надано Владиславом Зайцевим, юристом-волонтером Гарячої лінії Асоціації правників України з питань, пов'язаних з військовою агресією, її наслідками та воєнним станом, членом Ради Комітету АПУ з міграційного права, адвокатом АО «ЮК «АРЕС»

Статтею 59 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначено, що арешт на кошти, що знаходяться в банку, здійснюються виключно за постановою виконавця, або за рішенням суду про стягнення коштів або про накладення арешту. Зупинення видаткових операцій за рахунками здійснюється в разі накладення арешту, а також в інших випадках, передбачених договором, Законом України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення».

Арешт на кошти на банківському рахунку може бути накладений виконавцем (тобто тоді, коли вже виконується рішення про стягнення з володільця рахунку певної суми), судом у якості забезпечення позову, а також у межах кримінального провадження.

А ось для зупинення видаткових операцій по рахунках рішення суду про арешт не потрібне, оскільки такі заходи відбуваються у межах фінансового моніторингу, який здійснюється на підставі вищевказаного закону як превентивна міра.

Роз'яснення надано Яковом Гольдарбом, юристом-волонтером Гарячої лінії Асоціації правників України з питань, пов'язаних з військовою агресією, її наслідками та воєнним станом, адвокатом, керівником АО «Гольдарб. Едвайс».

Фінансовий моніторинг це сукупність заходів, які вживаються задля протидії та запобігання легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, тобто з метою протидії процесу перетворення злочинно здобутих коштів на легальні (або надання їм такого вигляду).

Здійснюючи фінансовий моніторинг, банки застосовують ризик-орієнтований підхід, аналізуючи, наскільки «ризиковим» є клієнт (платник, отримувач коштів, володілець рахунку тощо) та конкретні операції, що ним здійснюються.

Роз'яснення надано Яковом Гольдарбом, юристом-волонтером Гарячої лінії Асоціації правників України з питань, пов'язаних з військовою агресією, її наслідками та воєнним станом, адвокатом, керівником АО «Гольдарб. Едвайс».

• осіби, до яких застосовані санкції;
• публічні діячі та політично значущі особи;
• резиденти офшорних зон та країн, що не здійснюють заходи з протидії та запобігання легалізації грошових коштів, здобутих злочинним шляхом;
• громадяни та юридичні особи-резиденти держави-агресора;
• клієнти, щодо яких встановлено, що їх кошти походять з держави-агресора.

Критеріїв ризиковості набагато більше, вони затверджені Наказом Міністерства фінансів України від 28.12.2022 р. №465: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0258-23#Text

Роз'яснення надано Яковом Гольдарбом, юристом-волонтером Гарячої лінії Асоціації правників України з питань, пов'язаних з військовою агресією, її наслідками та воєнним станом, адвокатом, керівником АО «Гольдарб. Едвайс».

Індикатори (показники) ризиковості клієнта та банківських операцій

• клієнт не звично для себе використовує при здійсненні операції посередників, особливо з числа членів родини та родичів (наприклад, у раніше виконуваних операціях платником чи отримувачем виступає батько, тесть клієнта);
• клієнт відчуває себе некомфортно під час надання інформації про активи чи джерело походження активів;
• клієнт не може або не бажає пояснити причини ведення справ у певній країні;
• операції з перерахування коштів у країну, з якою клієнт не має ділових зв'язків;
• постерігається нетиповий для клієнта рух готівкових коштів або грошових переказів з рахунка/на рахунок, здійснення великої кількості електронних переказів (той самий приклад з швидкою реєстрацію у якості ФОПа рідну особу, коли одразу після її реєстрації на рахунки ФОПа зараховуються сотні тисяч, тоді як до цього успішний підприємець був пенсіонером і звичними для нього операціями були зарахування пенсії та оплата комунальних послуг);
• здійснення діяльності у «ризикових» сферах (які часто використовуються для відмивання злочинних грошей), таких як: виробництво та/або торгівля зброєю, боєприпасами, військовою технікою; діяльність у сфері публічних закупівель; будівництво та великі інфраструктурні проекти; діяльність з охорони здоров'я; гірничо-видобувна діяльність; організація та проведення азартних ігор; операції з нерухомістю, торгівля предметами розкоші, антикваріатом, творами мистецтва, дорогоцінними металами та камінням; діяльність, пов'язана з кріптовалютою; фіктивна діяльність громадських організацій;
• здійснення незвично великих (по сумах), непритаманних, складних фінансових операцій (за кількістю «проводок», учасників операцій);
• місце проживання клієнта зареєстроване в готелі або взагалі не зареєстроване;
• наявні факти неодноразової зміни прізвища, імені та/або по-батькові клієнта;
• накладення арешту на активи клієнта у кримінальному провадженні;
• наявність інформації про зв’язки клієнта з країною-агресором;
• переказ коштів за кордон за відсутності зовнішньоекономічного договору;
• регулярне одержання/надання/повернення фінансової допомоги, позик, кредитів та інших запозичень (Еріх Марія Ремарк назвав цей ризик «Життям у позику»);
• велика частка готівкових операцій, що є невластивим для відповідного виду діяльності клієнта.

Чим вище ризик клієнта, тим більш посилені заходи ідентифікації, верифікації, перевірки діяльності та доходів клієнта будуть здійснюватися банком. І навпаки, банк має право здійснювати спрощені заходи перевірки щодо клієнтів, ризик ділових відносин з якими є низьким.

Здійснення ризикових операцій (або здійснення операцій за участю ризикового клієнта) є підставою для того, щоб у банку виникла підозра щодо їх легальності.

Роз'яснення надано Яковом Гольдарбом, юристом-волонтером Гарячої лінії Асоціації правників України з питань, пов'язаних з військовою агресією, її наслідками та воєнним станом, адвокатом, керівником АО «Гольдарб. Едвайс».

Як усім відомо, до 24 лютого 2022 року для прийняття спадщини потрібно було звертатись до нотаріуса, територія роботи якого співпадала з останнім місцем проживання спадкодавця. Якщо воно було невідоме – за місцем, де розташована нерухомість. В умовах воєнного стану держава запровадила екстериторіальність у цій процедурі – спадкоємці можуть звернутися із заявою до будь-якого нотаріуса (приватного або державного), незалежно від останнього місця проживання спадкоємця, чи місцезнаходження його майна. 

Отже, жодних обмежень у виборі нотаріуса наразі не існує. 

Роз'яснення надано Владиславом Зайцевим, юристом-волонтером Гарячої лінії Асоціації правників України з питань, пов'язаних з військовою агресією, її наслідками та воєнним станом, членом Ради Комітету АПУ з міграційного права, адвокат АО «ЮК «АРЕС»

Щоб не мати проблем з отриманням спадщини, варто дотримуватись строків її прийняття. На сьогодні дехто може говорити, що у нього є цілих 10 місяців, щоб подати заяву нотаріусу. Проте це не так. 

Дійсно, з 29 червня 2022 року в Україні почали діяти нові зміни щодо строків оформлення спадщини під час воєнного стану. Ці зміни були запроваджені на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 24 червня 2022 року № 719 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо нотаріату та державної реєстрації в умовах воєнного стану». Так, було передбачено, що перебіг строку для прийняття спадщини або відмови від її прийняття зупиняється на час дії воєнного стану, але не більше ніж на 4 місяці. На практиці це означало, що до загального 6-місячного строку від смерті спадкодавця на прийняття спадщини додається ще 4 місяці, і загалом буде 10 місяців. 

Але, починаючи з 18 червня 2023 року таку норму прибрали, тому наразі строк для прийняття спадщини знову становить 6 місяців. Отже, враховуйте це при вирішенні своїх спадкових справ. 

Роз'яснення надано Владиславом Зайцевим, юристом-волонтером Гарячої лінії Асоціації правників України з питань, пов'язаних з військовою агресією, її наслідками та воєнним станом, членом Ради Комітету АПУ з міграційного права, адвокат АО «ЮК «АРЕС»

Однією з головних проблем, на яку натрапляють зараз спадкоємці, це відсутність або втрата оригіналів документів, що підтверджують право власності спадкодавця на спадкове майно. Причина зрозуміла – у багатьох документи залишились на тимчасово окупованій території і забрати їх немає можливості. До того ж, відповідні органи, де можна було б отримати дублікат документу, також можуть там перебувати. 

З одного боку може здатися, що про оформлення спадщини можна забути. Однак, це не безвихідна ситуація. 

По-перше, незважаючи на відсутність таких документів, подавати заяву нотаріусу все одно потрібно, аби засвідчити факт прийняття спадкового майна. 

По-друге, надалі залежно від ситуації можна або зачекати звільнення відповідної території, що надасть можливість отримати невистачаючі документи, або отримати відмову у видачі свідоцтва про прийняття спадщини та звернутися до суду. Обравши останній варіант, варто зібрати якомога більше доказів, які будуть підтверджувати перебування у власності спадкодавця відповідного майна (копії правовстановлюючих документів, інформація з державних реєстрів, листи органів державної влади та місцевого самоврядування тощо). Якщо ваша позиція буде доведена, суд визнає за вами право власності на майно, після чого ви зможете зареєструвати його у державного реєстратора.  

Роз'яснення надано Владиславом Зайцевим, юристом-волонтером Гарячої лінії Асоціації правників України з питань, пов'язаних з військовою агресією, її наслідками та воєнним станом, членом Ради Комітету АПУ з міграційного права, адвокат АО «ЮК «АРЕС»

Постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2022 року № 1220 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оформлення документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України»  внесено зміни до Порядку, якими врегульовано механізм видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон, у період дії воєнного стану.

Так, у випадках якщо рішення про оформлення паспорта для виїзду за кордон приймалося підрозділом ДМС, який тимчасово не здійснює свої повноваження у зв’язку з веденням бойових дій або тимчасовою окупацією території України, видачу документів здійснює інший визначений ДМС територіальний підрозділ ДМС, до якого надсилається персоналізований бланк паспорта для виїзду за кордон.

Виготовлені паспорти для їх видачі громадянам можуть пересилатися від одного територіального підрозділу ДМС до іншого на території України чи до закордонних дипломатичних установ.

Заявник може звернутися до територіального підрозділу ДМС, закордонної дипломатичної установи або до розміщеного за межами України відокремленого підрозділу (філії, представництва) державного підприємства, що належить до сфери управління ДМС (далі - філії ДП), із письмовою заявою, поданою особисто у довільній формі (у тому числі під час подання документів для оформлення паспорта для виїзду за кордон) щодо визначення іншого територіального органу/територіального підрозділу ДМС, філії ДП, або закордонної дипломатичної установи, якою буде здійснюватися видача паспорта для виїзду за кордон.

У разі необхідності організації видачі паспорта для виїзду за кордон у філії ДП, паспорт для виїзду за кордон разом з копіями заяви, заяви-анкети та актом-приймання передачі (у двох примірниках) передається територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який оформив паспорт для виїзду за кордон, до державного підприємства, що належить до сфери управління ДМС, який здійснює доставку таких паспортів до філії ДП. Паспорт для виїзду за кордон за письмовою заявою та за рахунок коштів заявника може бути надісланий державним підприємством, що належить до сфери управління ДМС, міжнародним поштовим відправленням до філії ДП.

Для організації видачі паспорта для виїзду за кордон, оформленого у закордонній дипломатичній установі, у територіальному органі/територіальному підрозділі ДМС, який буде здійснювати його видачу, закордонна дипломатична установа через МЗС надсилає відповідному територіальному органу/територіальному підрозділу ДМС паспорт для виїзду за кордон разом з копіями заяви, заяви-анкети та актом приймання-передачі (у двох примірниках). Після видачі паспорта для виїзду за кордон другий примірник акта приймання-передачі та копія заяви-анкети з датою видачі та підписом заявника про отримання паспорта для виїзду за кордон надсилається МЗС, яке забезпечує їх передачу до закордонної дипломатичної установи, яка здійснювала оформлення паспорта для виїзду за кордон.

Таким чином, держава врегулювала можливість пересилання закордонних паспортів з одного органу видачі до іншого для зручності громадян.

Роз'яснення надано Євгенієм Промським, юристом-волонтером Гарячої лінії Асоціації правників України з питань, пов'язаних з військовою агресією, її наслідками та воєнним станом, юристом АО «ЮК «АРЕС»

05.03.2022 р. Кабінетом Міністрів України (Уряд, КМУ) було прийнято Постанову №206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» (Постанова №206).

Вказаною Постановою Уряду на період воєнного стану була запроваджена заборона:

• нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги (ЖК-послуги);
• припинення/зупинення надання житлово-комунальних послуг населенню у разі їх неоплати або оплати не в повному обсязі.

Простими словами: Уряд України заборонив постачальникам комунальних послуг відключати побутових споживачів від мереж за наявність заборгованості, а також нараховувати і стягувати штрафні санкції, інфляцію, проценти, пов’язані із заборгованістю за ЖК-послуги.

21.04.2023 р. КМУ була прийнята Постаново №390 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 5 березня 2022 р. №206», якою Уряд доповнив перелік вказаних вище заборон, адресованих постачальникам ЖК-послуг. А саме запроваджена заборона стягнення заборгованості за ЖК-послуги, утвореної після 24.02.2022 р. споживачів та/або членів їх сімей, які покинули своє місце проживання та надали виконавцю комунальних послуг, управителю багатоквартирного будинку, іншій уповноваженій співвласниками особі довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (ВПО) або інші документи, що підтверджують їх відсутність у житловому та/або нежитловому приміщенні, будинку, в яких вони є споживачами на підставі укладених договорів (з місця тимчасового проживання в іноземній державі, роботи, лікування, навчання, проходження військової служби тощо).

Таким чином, заборона стягнення заборгованості за ЖК-послуги, утворена за період широкомасштабної війни, діятиме у разі, коли:

1. споживач комунальних послуг покинув місце свого проживання і;
2. надав виконавцю послуги, управителю будинку довідку про взяття його на облік як ВПО або;
3. інші документи на підтвердження відсутності споживача у квартирі/будинку.

Зверніть увагу! Уряд заборонив за вказаних вище умов саме стягнення заборгованості за ЖК-послуги, нарахування та стягнення штрафів, інфляції та процентів на таку заборгованість.

Водночас, це не означає, що постачальники комунальних послуг позбавлені у період воєнного стану взагалі звертатися до суду з позовами або заявами про видачу судових наказів щодо стягнення заборгованості.

Так само, суди не можуть бути позбавлені права ухвалювати судові рішення про стягнення заборгованості зі споживачів комунальних послуг.

Це узгоджується також із положеннями прийнятого Верховною Радою України. Закону від 27.07.2022 р. №2456-IX (набув чинності з 25.08.2022 р.) щодо внесення змін до Закону України «Про виконавче провадження», яким передбачено зупинення у період дії воєнного стану вчинення виконавчих дій у виконавчих провадженнях з виконання рішень про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги в територіальних громадах, розташованих у районах проведення воєнних (бойових) дій, або які перебувають чи перебували у тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), або якщо стягнення за житлово-комунальні послуги здійснюється щодо нерухомого майна, яке є місцем постійного проживання такої фізичної особи і було знищено або пошкоджено внаслідок воєнних (бойових) дій.

Тобто цим Законом також передбачене саме зупинення вчинення виконавчих дій у виконавчих провадженнях про стягнення заборгованості за ЖК-послуги.

Підсумуємо зазначене вище:

• на період дії воєнного стану заборгованість споживачів за ЖК-послуги, що виникла після 24.02.2022 р., не підлягає стягненню у випадку, коли споживач покинув місце проживання та надав виконавцю послуг довідку про взяття на облік ВПО або інші документи, що підтверджують їх відсутність споживача за місцем проживання;
• заборона нарахування і стягнення штрафних санкцій, індексу інфляції, процентів, а також заборона припинення надання ЖК-послуг поширюється на всіх побутових споживачів (населення) незалежно від факту зміни проживання, пошкодження або знищення житла тощо.

Відповідь надана Яковом Гольдарбом, адвокатом, керівником АО «ГОЛЬДАРБ. ЕДВАЙС»

1 травня 2023 року набрав чинності  Закон України «Про одноразову грошову допомогу за шкоду життю та здоров'ю, завдану працівникам об'єктів критичної інфраструктури, державним службовцям, посадовим особам місцевого самоврядування внаслідок військової агресії Російської Федерації проти України» від 20.03.2023 р. № 2980-IX.

Хто має право на одноразову грошову допомогу згідно цього Закону?

• працівники об’єктів критичної інфраструктури;
• держслужбовці;
• посадові особи місцевого самоврядування;
• члени сімей указаних осіб у разі їхньої загибелі

Умови отримання допомоги:

Основною умовою для отримання цієї допомоги є отримані особою поранення, каліцтва, контузії, захворювання, пов'язані з виконанням посадових (службових, професійних) обов'язків у період військової агресії Російської Федерації проти України в районах проведення після 24 лютого 2022 року воєнних (бойових) дій або в районах, що піддавалися після цієї дати бомбардуванням, авіаударам та іншим збройним нападам.

У разі загибелі (смерті) відповідних осіб одноразова грошова допомога за шкоду життю та здоров'ю призначається і виплачується членам їхніх сімей.

До членів сімей загиблих (померлих) осіб належать:

1) батьки, якщо вони до досягнення загиблим (померлим) повноліття не були позбавлені стосовно нього батьківських прав;

2) один із подружжя, який не одружився вдруге;

3) малолітні та/або неповнолітні діти;

4) повнолітні діти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти у закладах загальної середньої освіти, а також у закладах професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти (у тому числі у період між завершенням навчання в одному із зазначених закладів та вступом до іншого закладу або у період між завершенням навчання за одним освітньо-кваліфікаційним рівнем та продовженням навчання за іншим, за умови що такий період не перевищує чотирьох місяців), до закінчення цих закладів освіти, але не довше ніж до досягнення ними 23 років;

5) повнолітні діти, які не мають (і не мали) своїх сімей;

6) повнолітні діти, які мають свої сім’ї, але стали особами з інвалідністю до досягнення повноліття;

7) утриманці загиблого (померлого), яким у зв’язку з цим виплачується пенсія.

Одноразова грошова допомога встановлюється у таких розмірах:

• 1) особам з інвалідністю I групи - 800 тисяч гривень;
• 2) особам з інвалідністю II групи - 500 тисяч гривень;
• 3) особам з інвалідністю III групи - 200 тисяч гривень;
• 4) у разі загибелі (смерті) - 1 мільйон гривень.

Виплачуватимуть таку допомогу за рахунок коштів держбюджету, з наступним її відшкодуванням державою-агресором шляхом стягнення сум відповідно до принципів і норм міжнародного права.

Особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права.

Виплати одноразової грошової допомоги не здійснюються:

1) якщо загибель (смерть), поранення, каліцтво, контузія, захворювання, які призвели до інвалідності, є наслідком:

• вчинення особою кримінального або адміністративного правопорушення;
• алкогольного, наркотичного чи токсичного сп’яніння;
• навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, іншої шкоди своєму здоров’ю або самогубства (крім випадку доведення до самогубства, встановленого судом);

2) у разі подання завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати одноразової грошової допомоги за шкоду життю та здоров’ю.

До початку літа 2023 року Уряд має забезпечити прийняття нормативно-правових актів, необхідних для реалізації цього закону. Тобто детальна процедура призначення та виплати одноразової грошової допомоги, перелік документів для її отримання, та орган державної влади, до якого треба звертатися, будуть визначені незабаром.

Відповідь підготовлена юристкою Марією Боревич 

Власники (зокрема, суб’єкти господарювання) транспортних засобів ставлять їх на облік в військових комісаріатах.

Стаття 6 Закону «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» встановлює, що під час дії особливого періоду, власники транспортних засобів мають військово-транспортний обов’язок, який полягає в безоплатній тимчасовій передачі транспорту на потреби Збройних Сил України, інших військових формувань. Такий обов’язок мають і фізичні особи.

Порядок реалізації цього обов’язку встановлюється Положенням Кабінету Міністрів України Постанова від 28.12.2000 №1921.

Проте, під час діє правового режиму воєнного стану, вилучення транспортних засобів відбувається відповідно до інших правил, які встановлені Законом «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» від 17.05.2012. І для рухомого, і для нерухомого майна порядок вилучення однаковий. Особливості передбачені лише для оборонних підприємств, майно яких вилучається з дозволу Ради національної безпеки і оборони України.
Зараз, відповідно до статті 4 цього Закону, рішення про примусове вилучення приймається військовим командуванням і має бути погоджено державною адміністрацією або виконкомом місцевої ради.

Також встановлено, що якщо у населеному пункті ведуться бої, то вилучення здійснюється без погодження із державною адміністрацією або виконавчим комітетом місцевої ради.

Про вилучення майна складається акт, форма якого встановлена Кабінетом Міністрів України. В цьому акті зазначається погоджена ціна вилученого майна. В ідеалі, має бути залучено професійного оцінщика, але його відсутність не впливає на процедуру вилучення майна. Саме після підписання цього акту виникає право державної власності.

Для отримання компенсації вартості вилученого майна, його колишній власник має звернутися із відповідною заявою до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем відчуження майна після припинення правового режиму воєнного стану. Якщо майно після завершення дії воєнного стану зберіглося, то для його повернення необхідно звертатися до суду.

Відповідь надана адвокатом Семеном Яценком