Поширені запитання

Як відомо, на час дії воєнного стану в Україні обмежено право виїзду за кордон для деяких категорій громадян. Проте, ця заборона не є абсолютною та передбачає певні виключення. Нижче ми розберемо категорії громадян, яким дозволений виїзд за кордон під час воєнного стану, та які документи, окрім закордонного паспорту, вони мають при собі мати.

1. Особи з інвалідністю І, ІІ та ІІІ групи.

Документи для перетину кордону:

1. посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або;
2. пенсійне посвідчення, або;
3. посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги, або;
4. довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу.

Перші три документи мають містити інформацію про групу та причину інвалідності.

2. Особи, які мають дружину (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю і супроводжують таких дружину (чоловіка) для виїзду за кордон.

Документи для перетину кордону:

1. документи, що підтверджують родинний звʼязок (свідоцтво про шлюб), та;
2. документи, що підтверджують інвалідність (наприклад, посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, пенсійне посвідчення).

3. Особи, які мають одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи і супроводжують одного із таких батьків для виїзду за кордон.

Документи для перетину кордону:

1. документи, що підтверджують родинний звʼязок (свідоцтво про народження, свідоцтво про шлюб), та;
2. документи, що підтверджують інвалідність (наприклад, посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, пенсійне посвідчення), та;
3. документи, що підтверджують спільне проживання супроводжуючого та особу, яку супроводжують (наприклад, паспортний документ з відміткою про однакову реєстрацію місця проживання) або;
4. акт встановлення факту здійснення догляду за особою, яку супроводжують (видається органом соціального захисту населення або виконавчим органом сільської, селищної, міської ради).

4. Особи, які здійснюють постійний догляд за особами з інвалідністю I чи II групи і супроводжують таких осіб для виїзду за кордон.

Документи для перетину кордону:

1. документи про отримання компенсації (допомоги, надбавки) на догляд (посвідчення або довідка) або;
2. акт встановлення факту здійснення догляду за особою, яку супроводжують (видається органом соціального захисту населення або виконавчим органом сільської, селищної, міської ради).

5. Батьки, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, які виховують дитину з інвалідністю віком до 18 років.

Документи для перетину кордону:

1. свідоцтво про народження дитини;
2. документи, що підтверджують відповідні повноваження особи, що супроводжує дитину з інвалідністю (у разі здійснення супроводу опікуном, піклувальником, одним або обома прийомними батьками, батьками-вихователями), та;
3. посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги, в якому зазначено статус «дитина з інвалідністю», або;
4. довідка про отримання державної соціальної допомоги дітям з інвалідністю (видається структурним підрозділом з питань соціального захисту населення), або;
5. індивідуальна програма реабілітації дитини з інвалідністю (видається лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров’я), або;
6. медичний висновок про дитину з інвалідністю до 18 років.

6. Батьки, на утриманні яких перебуває повнолітня дитина, яка є особою з інвалідністю I чи II групи.

Документи для перетину кордону:

1. свідоцтво про народження дитини, та;
2. документи, що підтверджують інвалідність (наприклад, посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, пенсійне посвідчення).

7. Баби, діди, повнолітні брати, сестри, мачухи, вітчими (мають відноситись до категорії осіб. Які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації), які супроводжують дітей з інвалідністю для виїзду за кордон.

Документи для перетину кордону:

1. документи, що підтверджують наявність відстрочки від призову, та;
2. документи, що підтверджують родинний звʼязок (свідоцтво про народження дитини, свідоцтво про народження батьків дитини).

8. Особи, які потребують постійного догляду, у супроводі одного із членів сім’ї першого ступеня споріднення (батьки, чоловік або дружина, діти такої фізичної особи).

Документи для перетину кордону:

1. документи, що підтверджують родинний звʼязок (свідоцтво про народження, свідоцтво про шлюб), та;
2. висновок лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров’я про потребу у постійному сторонньому догляді.

9. Особи, які потребують постійного догляду, у супроводі іншої особи (окрім батьків, чоловіка або дружини, дітей), яка здійснює постійний догляд.

Документи для перетину кордону:

1. документи про отримання компенсації (допомоги, надбавки) на догляд (посвідчення або довідка) або;
2. висновок лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров’я про потребу у постійному сторонньому догляді, та;
3. акт встановлення факту здійснення догляду за особою, яку супроводжують (видається органом соціального захисту населення або виконавчим органом сільської, селищної, міської ради).

10. Опікуни або один з повнолітніх членів сім’ї першого чи другого ступеня споріднення осіб з інвалідністю, визнаних судом недієздатними, які супроводжують таких осіб для виїзду за кордон.

Документи для перетину кордону:

1. рішення суду про призначення опікуна, або;
2. документи, що підтверджують родинний звʼязок (свідоцтво про народження, свідоцтво про шлюб), та;
3. документи, що підтверджують інвалідність (наприклад, посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, пенсійне посвідчення).

11. Чоловіки, на утримання яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років.

Документи для перетину кордону:

1. свідоцтва про народження дітей, або;
2. посвідчення батька багатодітної сімʼї, та;
3. рішення суду про призначення аліментів на утримання дитини або довідка про відсутність заборгованості по сплаті аліментів (якщо батько проживає окремо від дитини).

12. Чоловіки, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років.

Документи для перетину кордону:

1. свідоцтво про народження дитини, та;
2. свідоцтво про смерть матері дитини, або;
3. рішення суду про позбавлення матері батьківських прав, або;
4. рішення суду про визнання матері безвісти відсутньою, або;
5. рішення суду про оголошення матері померлою.

13. Чоловіки, які постійно проживають за кордоном.

Документи для перетину кордону:

1. наявність паспортного документу з відміткою про оформлення виїзду за кордон на постійне місце проживання, та;
2. довідка про перебування на консульському обліку у закордонній дипломатичній установі України (для осіб, які вже постійно проживають за кордоном).

14. Чоловіки, які заброньовані за підприємством.

Документи для перетину кордону:

1. витяг з наказу Мінекономіки про бронювання працівників (видається підприємством, установою, організацією, якій забронювали працівників);
2. документи про відрядження за кордон (наказ про відрядження).

Роз'яснення надано Владиславом Зайцевим, юристом-волонтером Гарячої лінії Асоціації правників України з питань, пов'язаних з військовою агресією, її наслідками та воєнним станом, членом Ради Комітету АПУ з міграційного права, адвокат АО «ЮК «АРЕС»

Введення воєнного стану на всій території України стало наслідком встановлення обмежень щодо виїзду за кордон деяких категорій громадян. Законодавство не встановлює переліку тих, хто не має право перетинати кордон. Водночас Правила перетинання державного кордону громадянами України містять норми щодо тих, хто має на це право. З урахуванням цього, перетинати кордон під час воєнного стану не мають право чоловіки віком від 18 до 60 років, якщо вони не відносяться до тих категорій, які мають на це право. Такі обмеження не стосуються, зокрема:

1) осіб з інвалідністю;

2) осіб, які мають дружину із числа осіб з інвалідністю і супроводжують її при виїзді за кордон;

3) осіб, які мають одного із своїх батьків чи батьків дружини із числа осіб з інвалідністю I чи II групи і супроводжують одного з них при виїзді за кордон;

4) осіб, які здійснюють постійний догляд за особами з інвалідністю I чи II групи і супроводжують таких осіб при виїзді за кордон;

5) батьків, опікунів, піклувальників, прийомних батьків, батьків-вихователів, які виховують дитину з інвалідністю віком до 18 років і супроводжують її при виїзді за кордон;

6) батьків, на утриманні яких перебуває повнолітня дитина, яка є особою з інвалідністю I чи II групи і супроводжують її при виїзді за кордон;

7) осіб, які потребують постійного догляду, - у супроводі одного із членів сім’ї першого ступеня споріднення;

8) опікунів осіб з інвалідністю, визнаних судом недієздатними, які супроводжують таких осіб при виїзді за кордон.

Стосовно жінок, у тому числі військовозобовʼязаних (окрім народних депутатів та чиновників), жодних обмежень щодо перетину кордону наразі немає.

Роз'яснення надано Владиславом Зайцевим, юристом-волонтером Гарячої лінії Асоціації правників України з питань, пов'язаних з військовою агресією, її наслідками та воєнним станом, членом Ради Комітету АПУ з міграційного права, адвокат АО «ЮК «АРЕС»

Як відомо, єдиним необхідним документом для перетинання кордону є паспорт громадянина України для виїзду за кордон. Але, під час дії воєнного стану в Україну, діють певні особливості та обмеження щодо перетинання кордону.

З 24 лютого 2022 року держава дозволила здійснювати перетин кордону за внутрішнім паспортом тим громадянам, які рятуються від збройної агресії. Водночас це не абсолютне право – якщо особа виїхала за кордон за внутрішнім паспортом, повернулась в Україну і знову буде намагатися виїхати за цим документом, працівники прикордонної служби можуть вже не випустити за таким документом.

Основним обмеженням на період дії воєнного стану є те, що чоловіки віком від 18 до 60 років не можуть перетинати кордон країни. Проте, законодавством визначені категорії чоловіків, які все ж мають право на це право. Тому, у разі перетину кордону такою особою, вона також повинна мати документ, який підтверджує її приналежність до відповідної групи. Розберемо деякі з них:

1) чоловіки з інвалідністю – посвідчення,  яке підтверджує  відповідний  статус, або пенсійне посвідчення чи посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги;

2) супроводжуючі дружини із числа осіб з інвалідністю – документи, що підтверджують інвалідність (довідка МСЕК, посвідчення) та родинні звʼязки (свідоцтво про шлюб);

3) супроводжуючі своїх батьків або батьків дружини із числа осіб з інвалідністю І чи ІІ групи – документи, що підтверджують що підтверджують інвалідність (довідка МСЕК, посвідчення) родинні звʼязки (свідоцтво про народження, свідоцтво про шлюб), спільне проживання (паспорт громадянина України або інший документ з однаковим зареєстрованим місцем проживання) або догляд за такими особами (акт встановлення факту здійснення догляду, документи про отримання компенсації на догляд);

4) заброньовані працівники – витяг з наказу Мінекономіки про бронювання військовозобовʼязаного та документи про відрядження;

5) чоловік, на утриманні якого перебуває троє та більше дітей – свідоцтва про народження дітей, документи про сплату аліментів, документи про спільне проживання;

6) чоловік, який самостійно виховує дитину – свідоцтво про народження дитини, свідоцтво про смерть матері або рішення суду про позбавлення матері батьківських прав або рішення суду про визнання матері безвісти відсутньою або про оголошення її померлою;

7) чоловіки, які постійно проживають за кордоном – паспортний документ зі штампом про оформлення виїзду за кордон на постійне місце проживання, довідка з консульської установи про взяття на консульський облік.

Роз'яснення надано Владиславом Зайцевим, юристом-волонтером Гарячої лінії Асоціації правників України з питань, пов'язаних з військовою агресією, її наслідками та воєнним станом, членом Ради Комітету АПУ з міграційного права, адвокат АО «ЮК «АРЕС»

Питання отримання відстрочки від мобілізації врегульоване cтаттею 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” . 

Далі ми розберемо категорії осіб, що мають право на відстрочку та перелік необхідних документів.

1. Заброньовані на період мобілізації та на воєнний час за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, а також за підприємствами, установами і організаціями в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Необхідний документ - встановленої форми витяг з наказу Міністерства економіки, виданий підприємством, установою, і організацією, що здійснили бронювання даної особи.

2. Визнані в установленому порядку особами з інвалідністю або відповідно до висновку військово-лікарської комісії тимчасово непридатними до військової служби за станом здоров’я на термін до шести місяців (з наступним проходженням військово-лікарської комісії). Необхідні документи (одного з переліку достатньо): довідка МСЕК, пенсійне посвідчення з зазначенням групи інвалідності, посвідчення особи з інвалідністю тощо, довідка ВЛК.

3. Жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років. Необхідні документи: свідоцтво про шлюб, свідоцтво про народження дітей, посвідчення багатодітної сім’ї. Якщо у військовозобов’язаного діти від різних шлюбів, додатково потрібно документ, що підтверджує своєчасну сплату аліментів на дитину (довідка Державної виконавчої служби про відсутність заборгованості по сплаті аліментів, виписка з банківського рахунку, нотаріально посвідчена заява матері дитини тощо).

4. Жінки та чоловіки, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років. Необхідні документи: свідоцтво про народження дитини та рішення суду про позбавлення одного з батьків батьківських прав, або свідоцтво про смерть матері дитини, або рішення суду про відібрання дитини у матері без позбавлення її батьківських прав, або рішення суду про визнання матері безвісти відсутньою, або рішення суду про оголошення матері померлою.

5. Жінки та чоловіки, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, які виховують дитину з інвалідністю віком до 18 років. Необхідні документи: посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Закону України “Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю”, в якому зазначено статус “дитина з інвалідністю”, або довідка про отримання державної соціальної допомоги дітям з інвалідністю, виданої структурним підрозділом з питань соціального захисту населення районної, районної у м. Києві держадміністрації, виконавчим органом міської ради, до території територіальної громади якої входить територія міста обласного значення, районної у місті (у разі її утворення) ради (незалежно від того, кого призначено отримувачем допомоги), або індивідуальна програма реабілітації дитини з інвалідністю, видана лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров’я, або медичний висновок про дитину з інвалідністю до 18 років.

6. Жінки та чоловіки, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, які виховують дитину, хвору на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитину, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров’я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я, але якій не встановлено інвалідність. Необхідні документи: документ, виданий лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров’я в порядку та за формою МОЗ або довідки про отримання державної допомоги на дитину.

7. Жінки та чоловіки, на утриманні яких перебуває повнолітня дитина, яка є особою з інвалідністю I чи II групи. Необхідні документи: свідоцтво про народження дитини, а також (одного з переліку достатньо): довідка МСЕК, пенсійне посвідчення з зазначенням групи інвалідності, посвідчення особи з інвалідністю тощо.

8. Усиновителі, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, на утриманні яких перебувають діти-сироти або діти, позбавлені батьківського піклування, віком до 18 років. Необхідні документи: рішення суду про усиновлення, рішення органу опіки та піклування про встановлення опіки та піклування тощо.

9. Зайняті постійним доглядом за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), які за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров’я потребують постійного догляду. Необхідні документи: підтвердження родинних зв’язків (свідоцтво про шлюб, свідоцтво про народження дитини, свідоцтво про народження дружини/чоловіка) та висновок медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров’я про потребу в постійному догляді.

10. Які мають дружину (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи за умови, що такі особи з інвалідністю не мають інших працездатних осіб, зобов’язаних відповідно до закону їх утримувати. Необхідні документи: підтвердження родинних зв’язків (свідоцтво про шлюб, свідоцтво про народження дитини, свідоцтво про народження дружини/чоловіка), підтвердження інвалідності (довідка МСЕК, пенсійне посвідчення з зазначенням групи інвалідності, посвідчення особи з інвалідністю тощо) та документи щодо відсутності інших працездатних осіб, які можуть надавати догляд (свідоцтва про смерть батьків, дітей або другого з подружжя особи з інвалідністю, документи про інвалідність чи отримання пенсії такими особами тощо).

11. Опікуни особи з інвалідністю, визнаної судом недієздатною; особи, зайняті постійним доглядом за особою з інвалідністю I групи; особи, зайняті постійним доглядом за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров’я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд. Необхідні документи: рішення суду про визнання особи недієздатною та встановлення опіки або підтвердження інвалідності (довідка МСЕК, пенсійне посвідчення з зазначенням групи інвалідності, посвідчення особи з інвалідністю тощо) чи потреби у постійному догляді (висновок медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров’я про потребу в постійному догляді) та документи щодо відсутності інших працездатних осіб, які можуть надавати догляд (свідоцтва про смерть батьків, дітей або другого з подружжя особи з інвалідністю, документи про інвалідність чи отримання пенсії такими особами тощо). 

12. Жінки та чоловіки, які мають неповнолітню дитину (дітей) і чоловіка (дружину), який (яка) проходить військову службу за одним із видів військової служби, визначених частиною шостою статті 2 Закону України "Про військовий обов’язок і військову службу". Необхідні документи: свідоцтво про народження дитини, свідоцтво про шлюб, довідка про проходження військової служби другим з подружжя.

13. Народні депутати України, депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Необхідні документи: посвідчення депутата, довідка з апарату Верховної Ради.

14. Працівники органів військового управління (органів управління), військових частин (підрозділів), підприємств, установ та організацій Міністерства оборони України, Збройних Сил України, Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Національної поліції України, Бюро економічної безпеки України, Національного антикорупційного бюро України, Державного бюро розслідувань, Державної виконавчої служби України, Управління державної охорони України. Необхідні документи: посвідчення відповідного органу, довідка про проходження служби.

15. Здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, асистенти-стажисти, аспіранти та докторанти, які навчаються за денною або дуальною формами здобуття освіти. Необхідні документи: студентський квиток, довідка з навчального закладу.

16. Наукові і науково-педагогічні працівники закладів вищої та фахової передвищої освіти, наукових установ та організацій, які мають вчене звання та/або науковий ступінь, і педагогічні працівники закладів професійної (професійно-технічної) освіти, закладів загальної середньої освіти, за умови що вони працюють відповідно у закладах вищої чи фахової передвищої освіти, наукових установах та організаціях, закладах професійної (професійно-технічної) чи загальної середньої освіти за основним місцем роботи не менш як на 0,75 ставки. Необхідні документи: диплом (сертифікат) про науковий ступінь/вчене звання, довідка з місця роботи.

17. Жінки та чоловіки, чиї близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати, дід, баба або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час проведення антитерористичної операції з числа:

військовослужбовців або працівників утворених відповідно до законів України військових формувань, що захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України, які загинули або пропали безвісти під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення. Необхідні документи: підтвердження родинних зв’язків (свідоцтво про шлюб, свідоцтво про народження дитини, свідоцтво про народження дружини/чоловіка), свідоцтво про смерть, сповіщення про зникнення безвісти, довідка про обставини смерті, видана ТЦК та СП, висновок ВЛК, рішення суду про визнання безвісно відсутнім або оголошення померлим.

працівників підприємств, установ, організацій, які залучалися до забезпечення проведення антитерористичної операції та загинули або пропали безвісти під час забезпечення проведення антитерористичної операції безпосередньо в районах та у період її проведення. Необхідні документи: підтвердження родинних зв’язків (свідоцтво про шлюб, свідоцтво про народження дитини, свідоцтво про народження дружини/чоловіка), свідоцтво про смерть, рішення суду про визнання безвісно відсутнім або оголошення померлим, довідка з місця роботи, висновок судово-медичної експертизи;

осіб, які загинули або пропали безвісти під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення у складі добровольчих формувань, що були утворені або самоорганізувалися для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, за умови що в подальшому такі добровольчі формування були включені до складу утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів. Необхідні документи: підтвердження родинних зв’язків (свідоцтво про шлюб, свідоцтво про народження дитини, свідоцтво про народження дружини/чоловіка), свідоцтво про смерть, сповіщення про зникнення безвісти, довідка про обставини смерті, видана ТЦК та СП, висновок ВЛК, рішення суду про визнання безвісно відсутнім або оголошення померлим.

осіб, які загинули або пропали безвісти під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах її проведення у складі добровольчих формувань, що були утворені або самоорганізувалися для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, але в подальшому такі добровольчі формування не були включені до складу утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів, і виконували завдання антитерористичної операції у взаємодії з утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами. Необхідні документи: підтвердження родинних зв’язків (свідоцтво про шлюб, свідоцтво про народження дитини, свідоцтво про народження дружини/чоловіка), свідоцтво про смерть, сповіщення про зникнення безвісти, довідка про обставини смерті, видана ТЦК та СП, висновок ВЛК, рішення суду про визнання безвісно відсутнім або оголошення померлим.

жінки та чоловіки, чиї близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати, дід, баба або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану. Необхідні документи: підтвердження родинних зв’язків (свідоцтво про шлюб, свідоцтво про народження дитини, свідоцтво про народження дружини/чоловіка), свідоцтво про смерть, рішення суду про визнання безвісно відсутнім або оголошення померлим, довідка з місця роботи, висновок судово-медичної експертизи.

Для отримання відстрочки потрібно подати письмову заяву про звільнення від мобілізації до ТЦК та СП (військкомат), де військовозобов’язаний перебуває на обліку. До заяви долучити копії паспорту, ідентифікаційного коду, військово-облікового документу, а також підтверджуючих документів залежно від підстави для надання відстрочки. Копії документів засвідчуються особисто військовозобов’язаним або нотаріально.

Роз'яснення надано Євгенієм Промським, юристом-волонтером Гарячої лінії Асоціації правників України з питань, пов'язаних з військовою агресією, її наслідками та воєнним станом, юристом АО «ЮК «АРЕС»

Згідно Указу Президента України № 69/2022 від 24.02.2022 в Україні оголошена та проводиться загальна мобілізація. Водночас Указом Президента України № 255/2023 від 01.05.2023 строк проведення загальної мобілізації було продовжено на 90 діб до 18 серпня 2023 року.

На сьогодні під мобілізацію підлягають наступні категорії громадян:

1) Військовозобовʼязані – особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави.

За загальним правилом, військовозобовʼязаними є ті громадяни, які досягли 27-річного віку. Проте якщо до досягнення цього віку громадянин уже проходив військову службу або отримав військове звання після проходження військової підготовки у військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти, він також буде вважатися військовозобовʼязаним.

2) резервісти – особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

Не підлягають призову на військову службу під час мобілізації категорії військовозобов’язаних, які визначені у статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Роз'яснення надано Владиславом Зайцевим, юристом-волонтером Гарячої лінії Асоціації правників України з питань, пов'язаних з військовою агресією, її наслідками та воєнним станом, членом Ради Комітету АПУ з міграційного права, адвокат АО «ЮК «АРЕС»

Відповідно до статті 35 Конституції України, якщо виконанню військового обов’язку особи перешкоджають її релігійні переконання, то така особа має право на альтернативну (невійськову) службу. Але проблема в тому, що Закон України «Про альтернативну (невійськову) службу» від 12.12.1991 №1975-ХІІ стосується виключно строкової служби, і не регулює правовідносини під час дії воєнного стану.

Але це не означає, що таких осіб можна мобілізовувати. Конституція України має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії.

Саме тому якщо особа, яка є прихожанином релігійної організації, яка включена до Переліку релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю (Постанова Кабінету Міністрів України від 10.11.1999 №2066), то вона не може бути призвана, у тому числі за мобілізацією. Право на альтернативну службу дійсно може бути обмежено під час дії воєнного стану – але такого обмеження наразі не було введено. Варто звернути увагу на те, що ключовим питанням є «істинність релігійних переконань». Зокрема, якщо особа готова піти до в’язниці, аби не порушити релігійні заборони – то така її відкрита поведінка чітко підтверджує цю істинність.

В деяких випадках таких осіб намагаються «мобілізувати» у статусі військових капеланів. Але це є нонсенсом, оскільки Закон України «Про Службу військового капеланства» чітко встановлює правові підстави та порядок залучення церковнослужителів до капеланської діяльності, і їм заборонено видавати зброю та набої.

Відповідь підготовлена адвокатом Семеном Яценком

Відповідно до статті 25 Закону України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку», роботодавці можуть на період воєнного стану бронювати працівників. Це здійснюється для виконання мобілізаційних завдань (замовлень). Такі працівники отримують відстрочку від мобілізації.

Процедура мобілізації не зовсім зрозуміла, оскільки багато нормативно-правових актів мають гриф «для службового користування». Зокрема, Інструкція про організацію в Міністерстві оборони України та Збройних Силах України укладення договорів (контрактів) на виконання мобілізаційних завдань (замовлень) має цей гриф (Наказ від 08 листопада 2016 року № 595/ДСК). Але один наказ про внесення до неї змін – цього грифу не має. Також стаття 25 Закону «Про мобілізацію і мобілізаційну підготовку» передбачає наявність переліку професій і посад військовозобов’язаних, які підлягають бронюванню. Зрозуміло, що навіть якщо цей перелік і існує, то він засекречений.

Закон України «Про оборону» у статті 15 визначає повноваження організації бронювання за виконавчими органами органів місцевого самоврядування. При цьому, Кабінет Міністрів України організовує це бронювання відповідно до статті 12 Закону «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку».

Постанова Кабінету Міністрів України від 3 березня 2022 р. № 194 «Деякі питання бронювання військовозобов’язаних в умовах правового режиму воєнного стану» визначає, що пропозиції до бронювання працівників подаються в електронному або паперовому вигляді до Міністерства економіки України. При цьому, ця пропозиція вже повинна бути погоджена із Міністерством оборони України.

Пропозиції бронювання подаються виключно від органів влади. Тобто, окреме підприємство не має права подати свою пропозицію до Міністерства економіки України.

Стаття 1 згаданої Постанови КМУ визначає, що бронювання здійснюється не лише з метою забезпечення потреб органів влади, але і підприємств, установ, організацій, і для задоволення потреб не лише Збройних Сил, інших військових формувань, але і населення. Тому необхідно, аби з пропозицією бронювання працівників в інтересах конкретного підприємства звернувся до Міноборони та Мінекономіки якийсь державний орган. Як варіант, цим органом може бути, відповідно до статті 15 Закону «Про оборону», виконавчий орган місцевого самоврядування.

Відповідь підготовлена адвокатом Семеном Яценком

Відповідальність за самовільне залишення військової частини передбачена статтею 429 Кримінального кодексу України.

Відповідно до даної статті самовільне залишення поля бою під час бою або відмова під час бою діяти зброєю караються позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років.

Об’єктом злочину є порядок поводження військовослужбовців під час бою, порядок, який забезпечує виконання ними свого військового обов’язку в бою.

Роз'яснення надано Євгенієм Промським, юристом-волонтером Гарячої лінії Асоціації правників України з питань, пов'язаних з військовою агресією, її наслідками та воєнним станом, юристом АО «ЮК «АРЕС»

Об’єктивна сторона злочину виражається в самовільному залишенні поля бою або відмові під час бою діяти зброєю.

Самовільне залишення поля бою - це залишення військовослужбовцем без дозво­лу командира простору, у межах якого він повинен вести бойові дії під час безпосе­реднього збройного зіткнення із супротивником, або тоді, коли є безпосередня загроза нападу супротивника, або перед початком атаки свого підрозділу. Тривалість залишення поля бою на кваліфікацію злочину не впливає.

Відмова під час бою діяти зброєю може виразитися у відкритій заяві військово­службовця про небажання діяти зброєю в бою або у фактичному незастосуванні зброї в бою, коли була можливість і необхідність її застосувати, хоч відкрито військово­службовець і не заявив про таке своє небажання. Злочин вважається закінченим з моменту відмови діяти зброєю або з моменту фактичного припинення застосування зброї.

Із суб’єктивної сторони цей злочин характеризується тільки прямим умислом. Мотиви - боягузтво, легкодухість або інші, крім протидержавного, для кваліфікації значення не мають. У випадку вчинення таких дій з метою сприяти ворогу вони кваліфікуються як державна зрада.

Суб’єктом злочину є будь-який військовослужбовець.

Відповідальність за самовільне залишення військової частини передбачена статтею 407 Кримінального кодексу України. 

Об’єктом злочину є установлений порядок проходження військової служби, передбачений Законом України «Про військовий обов ’язок і військову службу», Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України, Статутом гарнізонної та вартової служб Збройних Сил України від 24 березня 1999 р. тощо.

Дана стаття з об’єктивної сторони містить два склади злочину: 1) самовільне залишення військової частини або місця служби; 2) нез’явлення вчасно без поважних причин на службу.

Самовільне залишення частини полягає у тому, що офіцер, прапорщик, військо­вослужбовець за контрактом у службовий час, а військовослужбовець строкової служби в будь-який час залишає територію військової частини або місце служби, не одержавши дозволу відповідного начальника. Під військовою частиною слід розумі­ти територію у межах казарменого, табірного, похідного чи бойового розташування частини. Місцем служби військовослужбовця, як правило, є військова частина, в якій він проходить службу, і тому поняття військової частини і місця служби звичайно збігаються. Якщо вони не збігаються, то під місцем служби слід розуміти всяке інше місце, де військовослужбовець повинен протягом деякого часу виконувати військові обов’язки або перебувати відповідно до наказу або дозволу командира (начальника). Ними вважаються, наприклад, місця виконання службових завдань або господарських робіт поза розташуванням частини, проведення навчальних занять або культурно- масових заходів, пересування у складі ком анди - ешелон, поїзд, колона тощо. Марш­рут руху та місце перебування у відрядженні мають бути вказані у посвідченні на відрядження.

Для складу злочину, передбаченого ст. 407 КК, необхідно, щоб залишення вій­ськової частини або місця служби мало самовільний характер, тобто було вчинене без дозволу начальника. Залишення частини не є самовільним, якщо воно мало місце з дозволу начальника, який не мав права надавати такий дозвіл. Наприклад, командир взводу, не маючи на це повноважень, надав звільнення військовослужбовцю.

Нез ’явлення вчасно на службу полягає в тому, що, залишивши військову частину або місце служби на законній підставі та маючи об’єктивні можливості для повернен­ня в установлений час, військовослужбовець своєчасно в частину не з’являється і перебуває поза її розташуванням понад установлений строк. У цьому випадку ухи­лення від несення обов’язків військової служби здійснюється шляхом бездіяльності.

Якщо військовослужбовець своєчасно не з’явився в частину з поважних причин, то таке запізнення не розглядається як військовий злочин. Поважними причинами нез’явлення в строк на службу слід вважати такі об’єктивні фактори, що перешкоджають військовослужбовцю своєчасно з’явитися в частину (стихійне лихо, затримання органами влади, перерва в русі транспорту тощо). Питання про наявність поважних причин нез’явлення вирішується в кожному конкретному випадку виходячи із обставин справи.

Суб’єктивна сторона самовільного залишення військової частини або місця служби характеризується прямим умислом. Нез’явлення вчасно на службу без поважних причин може бути вчинене як умисно, так і з необережності.

Суб’єктом злочину, передбаченого ч. 1, може бути тільки військовослужбовець строкової служби, передбаченого ч. 2 ст. 407 КК - усі, окрім військовослужбовців строково служби, а передбаченого частинами 3 - 5 ст. 407 КК - всі категорії військовослужбовців.

Звертаємо увагу, що на період дії воєнного стану самовільне залишення військової служби незалежно від тривалості та категорії військовослужбовця є кримінальним злочином і підлягає відповідальності за частиною 5 статті 407 Кримінального кодексу України, за що передбачена відповідальність у вигляді позбавленнм волі на строк від п’яти до десяти років.

Роз'яснення надано Євгенієм Промським, юристом-волонтером Гарячої лінії Асоціації правників України з питань, пов'язаних з військовою агресією, її наслідками та воєнним станом, юристом АО «ЮК «АРЕС»

Відповідальність за дезертирство передбачена статтею 408 Кримінального кодексу України.

Безпосереднім об'єктом цього злочину є встановлений порядок проходження військової служби, відповідно до якого кожний військовослужбовець зобов'язаний нести військову службу упродовж встановленого законом строку, завжди бути готовим до захисту держави і виконувати свій військовий обов'язок.

З об'єктивної сторони дезертирство характеризується вчиненням таких діянь:

1) самовільне залишення військової частини або місця служби;

2) нез'явлення в строк на службу у разі призначення, переведення, з відрядження, відпустки або з лікувального закладу.

Під військовою частиною розуміється територія військової частини, межі якої можуть і не позначатися огорожею, але звичайно визначаються наказом командира частини з ілюстрацією їх на плані (схемі). Межі території військової частини і межі військового гарнізону, як правило, не збігаються. Територією військової частини визнається і територія військового корабля.

Під місцем служби, якщо воно не збігається з розташуванням частини, розуміється будь-яке місце, де військовослужбовець повинен у перебіг певного часу виконувати військові обов’язки або знаходитися за наказом чи дозволом начальника. Це може бути полігон, табір, військовий ешелон, корабельне приміщення, док, судноремонтний завод, гауптвахта, шпиталь чи лікарня, лазня, місце виконання господарських робіт чи проведення навчальних занять, як вони визначені відповідним командиром (начальником), маршрут пересування і місце знаходження у відрядженні, вказані у приписі, тощо.

У першій формі дезертирство є закінченим злочином з моменту, коли військовослужбовець фактично залишив розташування військової частини (місця служби), а у другій – коли він не з’явився в частину (до місця служби) в установлений строк.

Суб’єкт злочину – будь-який військовослужбовець. Військовозобов’язаний суб’єктом цього злочину бути не може, оскільки навчальні і спеціальні збори не є видом військової служби (вони є видом виконання військового обов’язку в запасі). Отже військовозобов’язаний, призваний на відповідні збори не проходить військову службу і фактично не може ухилитися від неї назавжди.

Субʼєктивна сторона цього злочину завжди полягає у прямому умислі. Крім того, обов’язковою ознакою цього складу злочину є мета: при дезертирстві військовослужбовець має намір ухилятися від військової служби взагалі, назавжди. Фактичними обставинами, які звичайно вказують на таку мету, можуть бути: знищення чи викидання ним військової форми і військового квитка, підроблення документів, спроба виїхати за кордон, втеча після затримання, невжиття жодних заходів до повернення у військову частину тощо.

Звертаємо увагу, що на період дії воєнного стану дезертирство є кримінальним злочином і підлягає відповідальності за частиною 4 статті 408 Кримінального кодексу України, за що передбачена відповідальність у вигляді позбавлення волі на строк від п’яти до дванадцяти років.

Роз'яснення надано Владиславом Зайцевим, юристом-волонтером Гарячої лінії Асоціації правників України з питань, пов'язаних з військовою агресією, її наслідками та воєнним станом, членом Ради Комітету АПУ з міграційного права, адвокат АО «ЮК «АРЕС»

З кожним днем після початку повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну, до лав Збройних Сил України приєднується все більше і більше наших співвітчизників. Багато хто з них до мобілізації офіційно працював. У звʼязку з цим виникає багато запитань на предмет того, яким чином мають бути організовані трудові правовідносини з мобілізованими працівниками.

По-перше, збереження місця роботи (посади).

Так, за працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи і посада на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову.

Отже, такі працівники під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення не підлягають звільненню на підставі пункту 3 частини першої статті 36 КЗпП України, а лише увільняються від виконання обов’язків, передбачених трудовим договором, що оформлюється відповідним наказом (розпорядженням) роботодавця.

По-друге, переважне право залишення на роботі.

При скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Водночас працівникам з числа колишніх військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби, надається перевага в залишенні на роботі при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації.

По-третє, право на щорічну відпустку.

За загальним правилом, право працівника на щорічні основну та додаткові відпустки повної тривалості у перший рік роботи настає після закінчення шести місяців безперервної роботи на даному підприємстві.

Проте, особам, звільненим після проходження військової служби за призовом під час мобілізації, якщо після звільнення із служби вони були прийняті на роботу протягом трьох місяців, не враховуючи часу переїзду до місця проживання, за їх бажанням щорічні відпустки повної тривалості можуть надаватися до настання шестимісячного терміну безперервної роботи у перший рік роботи.

Також, учасникам бойових дій, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Крім того, учасникам війни, особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за їх бажанням може надаватись відпустка без збереження заробітної плати тривалістю до 14 календарних днів щорічно.

По-четверте, безперервність стажу роботи.

Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Роз'яснення надано Владиславом Зайцевим, юристом-волонтером Гарячої лінії Асоціації правників України з питань, пов'язаних з військовою агресією, її наслідками та воєнним станом, членом Ради Комітету АПУ з міграційного права, адвокат АО «ЮК «АРЕС»

У зв’язку з оголошенням воєнного стану в Україні суттєво змінились трудові відносини між працівниками та роботодавцями. Не оминули такі зміни і умов звільнення з роботи. 

Слід зазначити, що частково зберігаються загальні правила звільнення працівників, передбачені Кодексом законів про працю України. 

У той же час Законом України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" (далі - Закон) вносяться певні нюанси, на які слід звернути увагу.

Зокрема, згідно зі статтею 4 цього Закону якщо місце роботи працівника знаходиться в зоні бойових дій, працівник має право звільнитись без обов’язкового попередження за 2 тижні до дати звільнення.

У свою чергу статтею 5 Закону роботодавець так само отримав право звільнити працівника у період його тимчасової непрацездатності, перебування у відпустці (крім відпустки у зв’язку вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку) із зазначенням дати звільнення, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, або першим робочим днем після закінчення відпустки. До того ж, протягом дії воєнного стану роботодавець не повинен отримувати згоду профспілки на будь-яке звільнення, крім випадків звільнення працівників підприємств, установ або організацій, обраних до профспілкових органів.

Окрім того, статтею 13 Закону додано опцію призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором у зв’язку із збройною агресією проти України, що виключає можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов’язки, передбачені трудовим договором.

Призупинення дії трудового договору може здійснюватися за ініціативи працівника або роботодавця на строк не більше ніж період дії воєнного стану. У разі прийняття рішення про скасування призупинення дії трудового договору до припинення або скасування воєнного стану роботодавець повинен за 10 календарних днів до відновлення дії трудового договору повідомити працівника про необхідність стати до роботи. Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин.

Роз'яснення надано Євгенієм Промським, юристом-волонтером Гарячої лінії Асоціації правників України з питань, пов'язаних з військовою агресією, її наслідками та воєнним станом, юристом АО «ЮК «АРЕС»

Особливості організації роботи в умовах воєнного стану закріплені Законом України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану".

Цей Закон визначає особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, представництв іноземних суб’єктів господарської діяльності в Україні, а також осіб, які працюють за трудовим договором, укладеним з фізичними особами (далі - працівники), у період дії воєнного стану.

У цілому можемо визначити наступні зміни до звичних умов праці:

1. У період дії воєнного стану роботодавець має право перевести працівника на іншу роботу, не обумовлену трудовим договором, без його згоди (крім переведення на роботу в іншу місцевість, на території якої тривають активні бойові дії), якщо така робота не протипоказана працівникові за станом здоров’я, лише для відвернення або ліквідації наслідків бойових дій тощо з оплатою праці за виконану роботу не нижче середньої заробітної плати за попередньою роботою.

2. Якщо місце роботи знаходиться в зоні бойових дій, працівник має право звільнитись без обов’язкового попередження за 2 тижні до дати звільнення.

3. Допускається звільнення працівника з ініціативи роботодавця у період його тимчасової непрацездатності, перебування у відпустці (крім відпустки у зв’язку вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку) із зазначенням дати звільнення, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, або першим робочим днем після закінчення відпустки.

4. Роботодавець наділяється додатковими правами: встановлювати 5-денний або 6-денний робочий тиждень, час початку і закінчення щоденної роботи (зміни), скорочувати щотижневий безперервний відпочинок до 24 годин, зупиняти дію окремих положень колективного договору, відмовити працівнику у наданні невикористаних днів щорічної відпустки.

5. Дозволяється застосування праці жінок (крім вагітних жінок і жінок, які мають дитину віком до одного року) за їхньою згодою на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах.

6. Роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов’язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили.  У разі неможливості своєчасної виплати заробітної плати внаслідок ведення бойові дії, строк виплати заробітної плати може бути відтермінований до моменту відновлення діяльності підприємства.

7. Надання працівнику щорічної основної відпустки за рішенням роботодавця може бути обмежено тривалістю 24 календарні дні за поточний робочий рік. Якщо тривалість щорічної основної відпустки працівника становить більше 24 календарних днів, надання не використаних у період дії воєнного стану днів такої відпустки переноситься на період після припинення або скасування воєнного стану.

8. Протягом періоду дії воєнного стану роботодавець на прохання працівника може надавати йому відпустку без збереження заробітної плати без обмеження строку.

9. Додано опцію призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором у зв’язку із збройною агресією проти України, що виключає можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов’язки, передбачені трудовим договором.

Призупинення дії трудового договору може здійснюватися за ініціативи працівника або роботодавця на строк не більше ніж період дії воєнного стану. У разі прийняття рішення про скасування призупинення дії трудового договору до припинення або скасування воєнного стану роботодавець повинен за 10 календарних днів до відновлення дії трудового договору повідомити працівника про необхідність стати до роботи. Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин.

Роз'яснення надано Євгенієм Промським, юристом-волонтером Гарячої лінії Асоціації правників України з питань, пов'язаних з військовою агресією, її наслідками та воєнним станом, юристом АО «ЮК «АРЕС»

Відповідно до статті 25 Закону України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку», роботодавці можуть на період воєнного стану бронювати працівників. Це здійснюється для виконання мобілізаційних завдань (замовлень). Такі працівники отримують відстрочку від мобілізації.

Процедура мобілізації не зовсім зрозуміла, оскільки багато нормативно-правових актів мають гриф «для службового користування». Зокрема, Інструкція про організацію в Міністерстві оборони України та Збройних Силах України укладення договорів (контрактів) на виконання мобілізаційних завдань (замовлень) має цей гриф (Наказ від 08 листопада 2016 року № 595/ДСК). Але один наказ про внесення до неї змін – цього грифу не має. Також стаття 25 Закону «Про мобілізацію і мобілізаційну підготовку» передбачає наявність переліку професій і посад військовозобов’язаних, які підлягають бронюванню. Зрозуміло, що навіть якщо цей перелік і існує, то він засекречений.

Закон України «Про оборону» у статті 15 визначає повноваження організації бронювання за виконавчими органами органів місцевого самоврядування. При цьому, Кабінет Міністрів України організовує це бронювання відповідно до статті 12 Закону «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку».

Постанова Кабінету Міністрів України від 3 березня 2022 р. № 194 «Деякі питання бронювання військовозобов’язаних в умовах правового режиму воєнного стану» визначає, що пропозиції до бронювання працівників подаються в електронному або паперовому вигляді до Міністерства економіки України. При цьому, ця пропозиція вже повинна бути погоджена із Міністерством оборони України.

Пропозиції бронювання подаються виключно від органів влади. Тобто, окреме підприємство не має права подати свою пропозицію до Міністерства економіки України.

Стаття 1 згаданої Постанови КМУ визначає, що бронювання здійснюється не лише з метою забезпечення потреб органів влади, але і підприємств, установ, організацій, і для задоволення потреб не лише Збройних Сил, інших військових формувань, але і населення. Тому необхідно, аби з пропозицією бронювання працівників в інтересах конкретного підприємства звернувся до Міноборони та Мінекономіки якийсь державний орган. Як варіант, цим органом може бути, відповідно до статті 15 Закону «Про оборону», виконавчий орган місцевого самоврядування.

Відповідь підготовлена адвокатом Семеном Яценком

Бронювання працівників – це надання військовозобов’язаним працівникам відстрочки від призову на військову службу, що здійснюється в мирний та у воєнний час з метою забезпечення функціонування органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також підприємств, установ і організацій в особливий період.

Здійснити бронювання мають можливість лише підприємства, які є критично важливими для економіки. Бронюванню працівники  органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, які працюють на умовах трудового договору (контракту), і НЕ підлягають фізичні особи-підприємці та їх працівники.

Строк дії відстрочки у зв’язку із бронюванням для працівників органів державної влади, інших державних органів не повинен перевищувати строку проведення мобілізації, а для працівників органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, які мають право здійснювати бронювання, шість місяців.

Роз'яснення надано Олегом Доценком, юристом-волонтером Гарячої лінії Асоціації правників України з питань, пов'язаних з військовою агресією, її наслідками та воєнним станом, адвокатом судового департаменту АО AVER LEX

Мета, основні засади організації та порядку бронювання військовозобов’язаних на період мобілізації та на воєнний час визначаються статтями 24, 25 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Законом України «Про військовий обов’язок і військову службу» встановлюються правила військово обліку, в тому числі щодо спеціального військового обліку, на якому перебувають заброньовані військовозобов’язані.

Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов’язаних та резервістів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 № 1487, визначає відповідальних за бронювання на підприємствах осіб, повноваження Генерального штабу Збройних Сил щодо визначення переліку дефіцитних для Збройних Сил військово-облікових спеціальностей військовозобов’язаних (далі – ВОС), за наявності яких вони не підлягають бронюванню, деталізований порядок ведення спеціального військового обліку тощо.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.2023 № 76 «Деякі питання реалізації положень Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» щодо бронювання військовозобов’язаних на період мобілізації та на воєнний час» затверджено найбільш поширені до застосування у 2023 році:

• Порядок бронювання військовозобов’язаних за списком військовозобов’язаних під час дії воєнного стану (далі – Порядок № 76);
• Порядок та критерії визначення підприємств, установ і організацій, які є критично важливими для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період (далі – Порядок та Критерії).

Залишається чинним Порядок бронювання військовозобов’язаних за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування та підприємствами, установами і організаціями на період мобілізації та на воєнний час, яким встановлено мобілізаційні завдання (замовлення), затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 04.02.2015 № 45. При цьому таке бронювання повинно також відбуватись з урахуванням Переліку посад і професій військовозобов’язаних, які підлягають бронюванню на період мобілізації та на воєнний час, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 18.03.2015 № 493. Тексти вказаних документів відсутні у публічного доступу, оскільки вони містять гриф «для службового використання».

Важливі роз’яснення Мінекономіки в частині практичного застосування норм, які регулюють процедуру бронювання, зокрема які містяться у таких листах:

• «Щодо порядку бронювання військовозобов’язаних за списком військовозобов’язаних під час дії воєнного стану» № 2704-20/4897-03 від 06.02.2023;
• «Щодо бронювання військовозобов’язаних за переліками посад і професій» № 2704-20/6112-01 від 14.02.2023;
• «Щодо подання списків військовозобов’язаних, які пропонуються до бронювання на період мобілізації та на воєнний час» № 2704-20/12365-03 від 22.03.2023;
•  «Про типові недоліки в оформленні списків військовозобов’язаних, які пропонуються до бронювання на період мобілізації та на воєнний час» № 2704-20/19826-01 від 02.05.2023;
• «Щодо організації бронювання військовозобов’язаних» № 2704-20/30916-01 від 26.06.2023;
• «Щодо оформлення та/або переоформлення бронювання військовозобов’язаних» № 2704-20/43397-01 від 18.08.2023.

Роз'яснення надано Олегом Доценком, юристом-волонтером Гарячої лінії Асоціації правників України з питань, пов'язаних з військовою агресією, її наслідками та воєнним станом, адвокатом судового департаменту АО AVER LEX

Організації, які можуть бронювати своїх військовозобов’язаних працівників, передбачені ч. 1 ст. 25 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та пунктом 1 Порядку № 76:

1. органи державної влади, інші державні органи (далі – ОДВ), органи місцевого самоврядування (далі – ОМС), у разі, коли це необхідно для забезпечення функціонування зазначених органів;
2. підприємства, установи і організації, яким встановлено мобілізаційні завдання (замовлення), у разі, коли це необхідно для виконання встановлених мобілізаційних завдань (замовлень);
3. підприємства, установи і організації, які здійснюють виробництво товарів, виконання робіт і надання послуг, необхідних для забезпечення потреб Збройних Сил, інших військових формувань;
4. підприємства, установи і організації, які є критично важливими для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період (п.п. 2, 8 Порядку та критеріїв). До критично важливих також належать спеціалізовані установи ООН, закордонні дипломатичні установи в Україні, представництва донорських установ, виконавці проектів міжнародної технічної допомоги, представництва міжнародних організацій, міжнародні та українські неурядові організації, які реалізують гуманітарні проекти за кошти міжнародних партнерів, згідно з переліком, затвердженим МЗС або Секретаріатом Кабінету Міністрів України.

Роз'яснення надано Олегом Доценком, юристом-волонтером Гарячої лінії Асоціації правників України з питань, пов'язаних з військовою агресією, її наслідками та воєнним станом, адвокатом судового департаменту АО AVER LEX

Для цілей військового обліку громадяни Україні поділяються на такі категорії: 1) допризовники; 2) призовники; 3) військовослужбовці; 4) військовозобов’язані; 5) резервісти (ч. 9 ст. 1 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу»). Із зазначених категорій громадян України виключно військовозобов’язані підлягають бронюванню.

У листі Мінекономіки «Про типові недоліки в оформленні списків військовозобов’язаних, які пропонуються до бронювання на період мобілізації та на воєнний час» № 2704-20/19826-01 від 02.05.2023 зазначено, що бронюванню підлягають лише ті військовозобов’язані, які перебувають на військовому обліку військовозобов’язаних та отримали відповідний військово-обліковий документ (військовий квиток або тимчасове посвідчення військовозобов’язаного) з відміткою про взяття на військовий облік як військовозобов’язаного. Також у Списку військовозобов’язаних, які пропонуються до бронювання на період мобілізації та на воєнний час, містяться обов’язкові до заповнення графи - «військове звання, номер військово-облікової спеціальності (профіль)», «найменування ТЦК та СП (за місцем перебування військовозобов’язаного на військовому обліку)» (Додаток 1 Порядку № 76).

Не підлягають бронюванню військовозобов’язані із дефіцитними ВОС, що наведений у листі Генерального штабу Збройних Сил від 20.04.2023 № 300/1/С/3886. З цього правила є виключення, яке стосується:

1. військовозобов’язаних, які займають посади державної служби категорій “А” та “Б”, керівники міністерств та їх заступники, керівники державних органів, органів державного управління, юрисдикція яких поширюється на всю територію України, та їх заступники, керівники самостійних структурних підрозділів таких органів та їх заступники, а також працівники патронатних служб;
2. військовозобов’язаних, які займають посади першої - четвертої категорій посад в органах місцевого самоврядування;
3. військовозобов’язаних керівників підприємств, установ і організацій та їх заступників, а також працівників підприємств, установ і організацій паливно-енергетичного комплексу, перелік яких затверджується Міненерго.

Всі вищезазначені категорії працівників підлягають бронюванню незалежно від військового звання, віку та військово-облікової спеціальності.

Інші категорії військовозобов’язаних працівників, які не підлягають бронюванню, перелічені у листі Мінекономіки «Про типові недоліки в оформленні списків військовозобов’язаних, які пропонуються до бронювання на період мобілізації та на воєнний час» № 2704-20/19826-01 від 02.05.2023.

Кількість військовозобов’язаних, які підлягають бронюванню, повинна становити 50% кількості військовозобов’язаних відповідного органу чи підприємства, установи, організації на дату подання списку, не рахуючи вищезазначених категорій військовослужбовців, які підлягають бронюванню незалежно від військового звання, віку та військово-облікової спеціальності. Відступ від цього правила допускається лише у разі наявності обґрунтованої потреби підприємства, установи та організації.

Роз'яснення надано Олегом Доценком, юристом-волонтером Гарячої лінії Асоціації правників України з питань, пов'язаних з військовою агресією, її наслідками та воєнним станом, адвокатом судового департаменту АО AVER LEX

Статус внутрішньо переміщеної особи (ВПО) покладає на людину не лише певні права, але й обов’язки. Основними обов'язками ВПО є обов’язки, пов’язані зі зміною місця проживання.

Зокрема, ВПО повинні повідомляти про зміну місця проживання структурний підрозділ з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за новим місцем проживання протягом 10 днів з дня прибуття до нового місця проживання. 

У разі добровільного повернення до покинутого постійного місця проживання ВПО зобов’язана повідомити про це структурний підрозділ з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем отримання довідки не пізніш як за 3 дні до дня від’їзду.

Ті ВПО, які знаходяться за кордоном тимчасово, строком менше 30 днів поспіль, або довший період, але з поважних причин (обгрунтованими вважаються причини, коли людина була у службовому відрядженні чи на стажуванні, перебувала на лікуванні або реабілітації, доглядала за хворою дитиною, оздоровлювала дитину та ін.), які можна підтвердити документально, продовжуватимуть отримувати виплати.

Позбавлять допомоги від держави тих ВПО, які виїхали за кордон і перебувають там понад 30 днів на момент продовження виплати. По факту вони вже не є внутрішньо переміщеними особами (адже бути ВПО можна в межах однієї країни), відповідно ці виплати для них припиняються.

Факт знаходження громадянина за кордоном перевіряється Міністерством фінансів спільно з Держприкордонслужбою, через інформацію, яка міститься в державних реєстрах. 

Для перепризначення допомоги на проживання принциповим є факт тривалої відсутності особи в межах України, факт отримання допомоги за кордоном додатково не відслідковується.

При поверненні з-за кордону сім’я матиме право на допомогу з місяця подання відповідної заяви після повернення, на загальних підставах.

Роз'яснення надано Євгенієм Промським, юристом-волонтером Гарячої лінії Асоціації правників України з питань, пов'язаних з військовою агресією, її наслідками та воєнним станом, юристом АО «ЮК «АРЕС»

Як зазначила Міжнародна організація з міграції, найбільш нагальною потребою для внутрішньо переміщених осіб є фінансова підтримка, тобто гроші. Запровадження соціальних виплат переселенців було запроваджено ще з 2014 року, і держава продовжує їх виплачувати по теперішній час. Отже, розберемо більш детально, на яку допомогу може розраховувати переселенець та які умови її отримання.

На сьогодні на державному рівні передбачений один вид допомоги для ВПО – допомога на проживання. Вона надається особам, які перемістилися з тимчасово окупованої Російською Федерацією території України, а також території адміністративно-територіальних одиниць, де проводяться бойові дії.

Розмір допомоги складає:

• для осіб з інвалідністю та дітей - 3000 гривень;
• для інших осіб - 2000 гривень.

Отримати допомогу на проживання можливо шляхом подачі заяви у центрі надання адміністративних послуг/органі соціального захисту населення або через Портал Дія. Якщо заява подається через ЦНАП чи орган соціального захисту населення, при собі потрібно мати паспортний документ та реєстраційний номер облікової картки платника податків.

Слід зазначити, що з 1 серпня 2023 року будуть діяти нові правила оформлення допомоги на проживання. Зокрема, особи які вперше звернуться по отримання допомоги після 1 серпня 2023 року, допомогу будуть призначати на шість місяців на сім’ю. Її будуть виплачувати щомісячно одному з членів сім’ї з розрахунку на кожного члена сім'ї. Для всіх інших осіб, які вже отримують допомогу, виплата буде продовжена автоматично на шість місяців.

Також, нововведеннями визначено, які категорії громадян будуть позбавлені цих виплат. Так, особам, які перебувають за кордоном більш як 30 календарних днів підряд, відбувають покарання в місцях позбавлення волі або повернулися до покинутого місця проживання, виплата допомоги не буде продовжена з 1 серпня 2023 року.

Крім того, з 1 вересня 2023 року виплата допомоги буде припинена, зокрема, внутрішньо переміщеним особам, які:

• Придбали транспортний засіб, з року випуску якого минуло менше як 5 років;
• Придбали на суму більше 100 000 гривень земельну ділянку чи квартиру (будинок);
• Мають на депозитному банківському рахунку кошти у сумі більшій 100 000 гривень;
• Мають у власності житлове приміщення на території України.

З повним переліком нововведень можна ознайомитись у постанові Кабінету Міністрів України від 11 липня 2023 року № 709.

Також не слід забувати за допомогу від міжнародний організацій (ООН, Міжнародний Комітет Червоного Хреста і Товариство Червоного Хреста України, Агентство ООН у справах біженців UNHCR тощо) та волонтерських організацій, адже вони також надають велику підтримку переселенцям, які її потребують. Знайти відповідну інформацію про ту чи іншу допомогу та умови її отримання можна на офіційних веб-сайтах міжнародних/волонтерських організацій.

Роз'яснення надано Владиславом Зайцевим, юристом-волонтером Гарячої лінії Асоціації правників України з питань, пов'язаних з військовою агресією, її наслідками та воєнним станом, членом Ради Комітету АПУ з міграційного права, адвокат АО «ЮК «АРЕС»

З 1 серпня 2023 року отримати довідку мають право, зокрема, особи, які залишили або покинули своє місце проживання у зв’язку зі збройним конфліктом/тимчасовою окупацією, та перемістилися з територій, на яких ведуться бойові дії, або з тимчасово окупованих Російською Федерацією територій, перелік яких затверджено Наказом Мінреінтеграції від 22.12.2022 № 309, а також особи, у яких внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України, зруйноване або непридатне для проживання житлове приміщення.

На сьогодні процедура отримання статусу ВПО може бути реалізована трьома способами:

1. Шляхом звернення до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення;
2. Шляхом звернення до уповноваженої особи виконавчого органу сільської, селищної, міської ради або центру надання адміністративних послуг;
3. Шляхом подання заявки через Портал Дія.

У першому та другому випадку для отримання довідки ВПО повнолітня або неповнолітня внутрішньо переміщена особа звертається до органу особисто, а малолітня дитина, недієздатна особа або особа, дієздатність якої обмежена, - через законного представника.

На місці, співробітники відповідного органу мають надати заяву встановленої форми для заповнення та підпису. Під час подання заяви про взяття на облік заявник має предʼявити документ, що посвідчує його особу, та документи, що підтверджують повноваження законного представника (наприклад, свідоцтво про народження).

Якщо в паспортних документах заявника відсутня відмітка про реєстрацію місця проживання на території адміністративно-територіальної одиниці, з якої здійснюється внутрішнє переміщення, в якості доказів факту проживання на таких територіях можна надати наступні документи: військовий квиток з відомостями щодо проходження військової служби; трудову книжку із записами про трудову діяльність; документ, що підтверджує право власності на рухоме або нерухоме майно; свідоцтво про базову загальну середню освіту; атестат про повну загальну середню освіту; документ про професійно-технічну освіту; документ про вищу освіту (науковий ступінь); довідку з місця навчання; рішення районної держадміністрації або органу місцевого самоврядування про влаштування дитини до дитячого закладу, у прийомну сім’ю, дитячий будинок сімейного типу, встановлення опіки чи піклування; медичні документи; фотографії; відеозаписи тощо).

Довідка видається в день подання заяви, а якщо відсутня відмітка про реєстрацію місця проживання – протягом 15 робочих днів.

Якщо немає можливості звернутися особисто до відповідного органу для взяття на облік та отримання довідки ВПО, це можна зробити в електронному режимі за допомогою мобільного додатка Портал Дія. Цим може скористатися повнолітня або неповнолітня особа, якій присвоєний реєстраційний номер облікової картки платника податків.

Для початку, потрібно встановити мобільний додаток Портал Дія, підʼєднатися до Інтернету та пройти електронну ідентифікацію та автентифікацію на телефоні.

Заявка подається шляхом обрання відповідної послуги. Заповнюється вона автоматично, з урахуванням відомостей, які будуть отримані у порядку електронної інформаційної взаємодії.

Довідка ВПО формується в електронному вигляді у мобільному застосунку Портал Дія після включення відомостей про особу у відповідний реєстр. Однак, якщо ж особа бажає отримати саме письмову довідку, вона може звернутися до управління соціального захисту населення або ЦНАПу.

Роз'яснення надано Владиславом Зайцевим, юристом-волонтером Гарячої лінії Асоціації правників України з питань, пов'язаних з військовою агресією, її наслідками та воєнним станом, членом Ради Комітету АПУ з міграційного права, адвокат АО «ЮК «АРЕС»

У зв’язку з відкритою війною росії проти України багато наших співвітчизників були вимушені покинути свої домівки та змінити місце проживання. Для того, щоб держава могла вести облік кількості таких осіб на надавати їм матеріальну допомогу так звані переселенці мають стати на облік внутрішньо переміщених осіб та отримати відповідну довідку.

Завдяки героїчним зусиллям Сил оборони України частина наших територій звільняється від загарбників, а тому і перелік осіб, що мають право залишитися у статусі ВПО з правом на отримання допомоги звужується.

Так, перелік територій, переміщення з яких дає право на статус ВПО, визначений Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України 22 грудня 2022 року № 309 (далі - Перелік).

Зазначений Перелік містить список територіальних громад, виїзд з яких надає право на отримання допомоги в якості ВПО. Переважно це території Дніпропетровської, Донецької, Луганської, Харківської, Запорізької, Миколаївської, Сумської, Херсонської, Чернігівської областей та Автономної Республіки Крим.

Також на статус ВПО мають право особи з інших регіонів України,у яких внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України, зруйноване або непридатне для проживання житлове приміщення.

Роз'яснення надано Євгенієм Промським, юристом-волонтером Гарячої лінії Асоціації правників України з питань, пов'язаних з військовою агресією, її наслідками та воєнним станом, юристом АО «ЮК «АРЕС»

05.03.2022 р. Кабінетом Міністрів України (Уряд, КМУ) було прийнято Постанову №206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» (Постанова №206).

Вказаною Постановою Уряду на період воєнного стану була запроваджена заборона:

• нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги (ЖК-послуги);
• припинення/зупинення надання житлово-комунальних послуг населенню у разі їх неоплати або оплати не в повному обсязі.

Простими словами: Уряд України заборонив постачальникам комунальних послуг відключати побутових споживачів від мереж за наявність заборгованості, а також нараховувати і стягувати штрафні санкції, інфляцію, проценти, пов’язані із заборгованістю за ЖК-послуги.

21.04.2023 р. КМУ була прийнята Постаново №390 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 5 березня 2022 р. №206», якою Уряд доповнив перелік вказаних вище заборон, адресованих постачальникам ЖК-послуг. А саме запроваджена заборона стягнення заборгованості за ЖК-послуги, утвореної після 24.02.2022 р. споживачів та/або членів їх сімей, які покинули своє місце проживання та надали виконавцю комунальних послуг, управителю багатоквартирного будинку, іншій уповноваженій співвласниками особі довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (ВПО) або інші документи, що підтверджують їх відсутність у житловому та/або нежитловому приміщенні, будинку, в яких вони є споживачами на підставі укладених договорів (з місця тимчасового проживання в іноземній державі, роботи, лікування, навчання, проходження військової служби тощо).

Таким чином, заборона стягнення заборгованості за ЖК-послуги, утворена за період широкомасштабної війни, діятиме у разі, коли:

1. споживач комунальних послуг покинув місце свого проживання і;
2. надав виконавцю послуги, управителю будинку довідку про взяття його на облік як ВПО або;
3. інші документи на підтвердження відсутності споживача у квартирі/будинку.

Зверніть увагу! Уряд заборонив за вказаних вище умов саме стягнення заборгованості за ЖК-послуги, нарахування та стягнення штрафів, інфляції та процентів на таку заборгованість.

Водночас, це не означає, що постачальники комунальних послуг позбавлені у період воєнного стану взагалі звертатися до суду з позовами або заявами про видачу судових наказів щодо стягнення заборгованості.

Так само, суди не можуть бути позбавлені права ухвалювати судові рішення про стягнення заборгованості зі споживачів комунальних послуг.

Це узгоджується також із положеннями прийнятого Верховною Радою України. Закону від 27.07.2022 р. №2456-IX (набув чинності з 25.08.2022 р.) щодо внесення змін до Закону України «Про виконавче провадження», яким передбачено зупинення у період дії воєнного стану вчинення виконавчих дій у виконавчих провадженнях з виконання рішень про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги в територіальних громадах, розташованих у районах проведення воєнних (бойових) дій, або які перебувають чи перебували у тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), або якщо стягнення за житлово-комунальні послуги здійснюється щодо нерухомого майна, яке є місцем постійного проживання такої фізичної особи і було знищено або пошкоджено внаслідок воєнних (бойових) дій.

Тобто цим Законом також передбачене саме зупинення вчинення виконавчих дій у виконавчих провадженнях про стягнення заборгованості за ЖК-послуги.

Підсумуємо зазначене вище:

• на період дії воєнного стану заборгованість споживачів за ЖК-послуги, що виникла після 24.02.2022 р., не підлягає стягненню у випадку, коли споживач покинув місце проживання та надав виконавцю послуг довідку про взяття на облік ВПО або інші документи, що підтверджують їх відсутність споживача за місцем проживання;
• заборона нарахування і стягнення штрафних санкцій, індексу інфляції, процентів, а також заборона припинення надання ЖК-послуг поширюється на всіх побутових споживачів (населення) незалежно від факту зміни проживання, пошкодження або знищення житла тощо.

Відповідь надана Яковом Гольдарбом, адвокатом, керівником АО «ГОЛЬДАРБ. ЕДВАЙС»

Постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2022 року № 1220 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оформлення документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України»  внесено зміни до Порядку, якими врегульовано механізм видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон, у період дії воєнного стану.

Так, у випадках якщо рішення про оформлення паспорта для виїзду за кордон приймалося підрозділом ДМС, який тимчасово не здійснює свої повноваження у зв’язку з веденням бойових дій або тимчасовою окупацією території України, видачу документів здійснює інший визначений ДМС територіальний підрозділ ДМС, до якого надсилається персоналізований бланк паспорта для виїзду за кордон.

Виготовлені паспорти для їх видачі громадянам можуть пересилатися від одного територіального підрозділу ДМС до іншого на території України чи до закордонних дипломатичних установ.

Заявник може звернутися до територіального підрозділу ДМС, закордонної дипломатичної установи або до розміщеного за межами України відокремленого підрозділу (філії, представництва) державного підприємства, що належить до сфери управління ДМС (далі - філії ДП), із письмовою заявою, поданою особисто у довільній формі (у тому числі під час подання документів для оформлення паспорта для виїзду за кордон) щодо визначення іншого територіального органу/територіального підрозділу ДМС, філії ДП, або закордонної дипломатичної установи, якою буде здійснюватися видача паспорта для виїзду за кордон.

У разі необхідності організації видачі паспорта для виїзду за кордон у філії ДП, паспорт для виїзду за кордон разом з копіями заяви, заяви-анкети та актом-приймання передачі (у двох примірниках) передається територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який оформив паспорт для виїзду за кордон, до державного підприємства, що належить до сфери управління ДМС, який здійснює доставку таких паспортів до філії ДП. Паспорт для виїзду за кордон за письмовою заявою та за рахунок коштів заявника може бути надісланий державним підприємством, що належить до сфери управління ДМС, міжнародним поштовим відправленням до філії ДП.

Для організації видачі паспорта для виїзду за кордон, оформленого у закордонній дипломатичній установі, у територіальному органі/територіальному підрозділі ДМС, який буде здійснювати його видачу, закордонна дипломатична установа через МЗС надсилає відповідному територіальному органу/територіальному підрозділу ДМС паспорт для виїзду за кордон разом з копіями заяви, заяви-анкети та актом приймання-передачі (у двох примірниках). Після видачі паспорта для виїзду за кордон другий примірник акта приймання-передачі та копія заяви-анкети з датою видачі та підписом заявника про отримання паспорта для виїзду за кордон надсилається МЗС, яке забезпечує їх передачу до закордонної дипломатичної установи, яка здійснювала оформлення паспорта для виїзду за кордон.

Таким чином, держава врегулювала можливість пересилання закордонних паспортів з одного органу видачі до іншого для зручності громадян.

Роз'яснення надано Євгенієм Промським, юристом-волонтером Гарячої лінії Асоціації правників України з питань, пов'язаних з військовою агресією, її наслідками та воєнним станом, юристом АО «ЮК «АРЕС»

05.03.2022 р. Кабінетом Міністрів України (Уряд, КМУ) було прийнято Постанову №206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» (Постанова №206).

Вказаною Постановою Уряду на період воєнного стану була запроваджена заборона:

• нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги (ЖК-послуги);
• припинення/зупинення надання житлово-комунальних послуг населенню у разі їх неоплати або оплати не в повному обсязі.

Простими словами: Уряд України заборонив постачальникам комунальних послуг відключати побутових споживачів від мереж за наявність заборгованості, а також нараховувати і стягувати штрафні санкції, інфляцію, проценти, пов’язані із заборгованістю за ЖК-послуги.

21.04.2023 р. КМУ була прийнята Постаново №390 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 5 березня 2022 р. №206», якою Уряд доповнив перелік вказаних вище заборон, адресованих постачальникам ЖК-послуг. А саме запроваджена заборона стягнення заборгованості за ЖК-послуги, утвореної після 24.02.2022 р. споживачів та/або членів їх сімей, які покинули своє місце проживання та надали виконавцю комунальних послуг, управителю багатоквартирного будинку, іншій уповноваженій співвласниками особі довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (ВПО) або інші документи, що підтверджують їх відсутність у житловому та/або нежитловому приміщенні, будинку, в яких вони є споживачами на підставі укладених договорів (з місця тимчасового проживання в іноземній державі, роботи, лікування, навчання, проходження військової служби тощо).

Таким чином, заборона стягнення заборгованості за ЖК-послуги, утворена за період широкомасштабної війни, діятиме у разі, коли:

1. споживач комунальних послуг покинув місце свого проживання і;
2. надав виконавцю послуги, управителю будинку довідку про взяття його на облік як ВПО або;
3. інші документи на підтвердження відсутності споживача у квартирі/будинку.

Зверніть увагу! Уряд заборонив за вказаних вище умов саме стягнення заборгованості за ЖК-послуги, нарахування та стягнення штрафів, інфляції та процентів на таку заборгованість.

Водночас, це не означає, що постачальники комунальних послуг позбавлені у період воєнного стану взагалі звертатися до суду з позовами або заявами про видачу судових наказів щодо стягнення заборгованості.

Так само, суди не можуть бути позбавлені права ухвалювати судові рішення про стягнення заборгованості зі споживачів комунальних послуг.

Це узгоджується також із положеннями прийнятого Верховною Радою України. Закону від 27.07.2022 р. №2456-IX (набув чинності з 25.08.2022 р.) щодо внесення змін до Закону України «Про виконавче провадження», яким передбачено зупинення у період дії воєнного стану вчинення виконавчих дій у виконавчих провадженнях з виконання рішень про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги в територіальних громадах, розташованих у районах проведення воєнних (бойових) дій, або які перебувають чи перебували у тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), або якщо стягнення за житлово-комунальні послуги здійснюється щодо нерухомого майна, яке є місцем постійного проживання такої фізичної особи і було знищено або пошкоджено внаслідок воєнних (бойових) дій.

Тобто цим Законом також передбачене саме зупинення вчинення виконавчих дій у виконавчих провадженнях про стягнення заборгованості за ЖК-послуги.

Підсумуємо зазначене вище:

• на період дії воєнного стану заборгованість споживачів за ЖК-послуги, що виникла після 24.02.2022 р., не підлягає стягненню у випадку, коли споживач покинув місце проживання та надав виконавцю послуг довідку про взяття на облік ВПО або інші документи, що підтверджують їх відсутність споживача за місцем проживання;
• заборона нарахування і стягнення штрафних санкцій, індексу інфляції, процентів, а також заборона припинення надання ЖК-послуг поширюється на всіх побутових споживачів (населення) незалежно від факту зміни проживання, пошкодження або знищення житла тощо.

Відповідь надана Яковом Гольдарбом, адвокатом, керівником АО «ГОЛЬДАРБ. ЕДВАЙС»

1 травня 2023 року набрав чинності  Закон України «Про одноразову грошову допомогу за шкоду життю та здоров'ю, завдану працівникам об'єктів критичної інфраструктури, державним службовцям, посадовим особам місцевого самоврядування внаслідок військової агресії Російської Федерації проти України» від 20.03.2023 р. № 2980-IX.

Хто має право на одноразову грошову допомогу згідно цього Закону?

• працівники об’єктів критичної інфраструктури;
• держслужбовці;
• посадові особи місцевого самоврядування;
• члени сімей указаних осіб у разі їхньої загибелі

Умови отримання допомоги:

Основною умовою для отримання цієї допомоги є отримані особою поранення, каліцтва, контузії, захворювання, пов'язані з виконанням посадових (службових, професійних) обов'язків у період військової агресії Російської Федерації проти України в районах проведення після 24 лютого 2022 року воєнних (бойових) дій або в районах, що піддавалися після цієї дати бомбардуванням, авіаударам та іншим збройним нападам.

У разі загибелі (смерті) відповідних осіб одноразова грошова допомога за шкоду життю та здоров'ю призначається і виплачується членам їхніх сімей.

До членів сімей загиблих (померлих) осіб належать:

1) батьки, якщо вони до досягнення загиблим (померлим) повноліття не були позбавлені стосовно нього батьківських прав;

2) один із подружжя, який не одружився вдруге;

3) малолітні та/або неповнолітні діти;

4) повнолітні діти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти у закладах загальної середньої освіти, а також у закладах професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти (у тому числі у період між завершенням навчання в одному із зазначених закладів та вступом до іншого закладу або у період між завершенням навчання за одним освітньо-кваліфікаційним рівнем та продовженням навчання за іншим, за умови що такий період не перевищує чотирьох місяців), до закінчення цих закладів освіти, але не довше ніж до досягнення ними 23 років;

5) повнолітні діти, які не мають (і не мали) своїх сімей;

6) повнолітні діти, які мають свої сім’ї, але стали особами з інвалідністю до досягнення повноліття;

7) утриманці загиблого (померлого), яким у зв’язку з цим виплачується пенсія.

Одноразова грошова допомога встановлюється у таких розмірах:

• 1) особам з інвалідністю I групи - 800 тисяч гривень;
• 2) особам з інвалідністю II групи - 500 тисяч гривень;
• 3) особам з інвалідністю III групи - 200 тисяч гривень;
• 4) у разі загибелі (смерті) - 1 мільйон гривень.

Виплачуватимуть таку допомогу за рахунок коштів держбюджету, з наступним її відшкодуванням державою-агресором шляхом стягнення сум відповідно до принципів і норм міжнародного права.

Особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права.

Виплати одноразової грошової допомоги не здійснюються:

1) якщо загибель (смерть), поранення, каліцтво, контузія, захворювання, які призвели до інвалідності, є наслідком:

• вчинення особою кримінального або адміністративного правопорушення;
• алкогольного, наркотичного чи токсичного сп’яніння;
• навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, іншої шкоди своєму здоров’ю або самогубства (крім випадку доведення до самогубства, встановленого судом);

2) у разі подання завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати одноразової грошової допомоги за шкоду життю та здоров’ю.

До початку літа 2023 року Уряд має забезпечити прийняття нормативно-правових актів, необхідних для реалізації цього закону. Тобто детальна процедура призначення та виплати одноразової грошової допомоги, перелік документів для її отримання, та орган державної влади, до якого треба звертатися, будуть визначені незабаром.

Відповідь підготовлена юристкою Марією Боревич 

Власники (зокрема, суб’єкти господарювання) транспортних засобів ставлять їх на облік в військових комісаріатах.

Стаття 6 Закону «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» встановлює, що під час дії особливого періоду, власники транспортних засобів мають військово-транспортний обов’язок, який полягає в безоплатній тимчасовій передачі транспорту на потреби Збройних Сил України, інших військових формувань. Такий обов’язок мають і фізичні особи.

Порядок реалізації цього обов’язку встановлюється Положенням Кабінету Міністрів України Постанова від 28.12.2000 №1921.

Проте, під час діє правового режиму воєнного стану, вилучення транспортних засобів відбувається відповідно до інших правил, які встановлені Законом «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» від 17.05.2012. І для рухомого, і для нерухомого майна порядок вилучення однаковий. Особливості передбачені лише для оборонних підприємств, майно яких вилучається з дозволу Ради національної безпеки і оборони України.
Зараз, відповідно до статті 4 цього Закону, рішення про примусове вилучення приймається військовим командуванням і має бути погоджено державною адміністрацією або виконкомом місцевої ради.

Також встановлено, що якщо у населеному пункті ведуться бої, то вилучення здійснюється без погодження із державною адміністрацією або виконавчим комітетом місцевої ради.

Про вилучення майна складається акт, форма якого встановлена Кабінетом Міністрів України. В цьому акті зазначається погоджена ціна вилученого майна. В ідеалі, має бути залучено професійного оцінщика, але його відсутність не впливає на процедуру вилучення майна. Саме після підписання цього акту виникає право державної власності.

Для отримання компенсації вартості вилученого майна, його колишній власник має звернутися із відповідною заявою до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем відчуження майна після припинення правового режиму воєнного стану. Якщо майно після завершення дії воєнного стану зберіглося, то для його повернення необхідно звертатися до суду.

Відповідь надана адвокатом Семеном Яценком